— Вартовий! Пропустити!
Гай зачиняв вікно, коли в коридорі загупотіли, і Зеф зі своїм чудернацьким супутником бочком зайшли у канцелярію. Слідом за ними увалився начальник варти і ще двоє хлопців зі зміни, що не спала. Зеф виструнчився, відкашлявся і, вилупивши на пана ротмістра безсоромні блакитні очі, прохрипів:
— Доповідає старшина сто чотирнадцятого загону, виховуваний Зеф. На трасі затримано оцю людину. За всіма ознаками — божевільний, пане ротмістр: лигає отруйні гриби, жодного слова не розуміє, розмовляє незрозуміло, ходить, як зволите бачити, голий.
Поки Зеф доповідав, затриманий бігав меткими очима по приміщенню, моторошно і дивно усміхаючись усім присутнім, — зуби мав рівні й білі, мов цукор. Пан ротмістр заклав руки за спину і підійшов ближче, озираючи його з голови до ніг.
— Хто ви такий? — спитав він.
Затриманий усміхнувся ще моторошніше, поплескав себе долонею по грудях і невиразно вимовив щось схоже на «Махсим». Начальник варти реготнув, вартівники захихотіли, і пан ротмістр також усміхнувся. Гай не одразу втямив, у чому тут річ, а потім зметикував, що на злодійському жаргоні «мах-сим» означає «з’їв ножа».
— Певно, це хтось із ваших, — сказав Зефові пан ротмістр.
Зеф похитав головою, з його бородища знялася хмарка куряви.
— Аж ніяк, — сказав він. — Мах-сим — це він так себе називає, а злодійської мови він не розуміє. Отже, це не наш.
— Виродок, мабуть, — припустив начальник варти. (Пан ротмістр холодно на нього зиркнув.) - Голий… — проникливо пояснив начальник варти, задкуючи до дверей. — Дозвольте йти, пане ротмістр? — гаркнув він.
— Ідіть, — сказав пан ротмістр. — Пошліть кого-небудь за штаб-лікарем паном Зогу… Де ви його спіймали? — спитав він Зефа.
Зеф доповів, що минулої ночі він зі своїм загоном прочісував квадрат 23/07, знищив чотири самохідних «балісти» й одну установку невідомого призначення, втратив двох людей під час вибуху, і все було гаразд. Близько сьомої ранку на його багаття вийшов по шосе з лісу ось цей невідомий. Вони помітили його здалеку, стежили за ним із кущів, а відтак вибрали слушний момент і схопили його. Зеф подумав спершу, що це втікач, потім вирішив, що це виродок, і зовсім було зібрався стріляти, однак передумав, бо ця людина… Тут Зеф скрутно поворушив бородою і виснував:
— Бо я зрозумів, що це не виродок.
— Звідки ж це ви зрозуміли? — спитав пан ротмістр, а затриманий непорушно стояв, склавши руки на могутніх грудях, і позиркував то на нього, то на Зефа.
Зеф сказав, що пояснити це буде важкувато.
— По-перше, ця людина нічого не боялася і не боїться. Далі: він зняв з багаття юшку і з’їв рівно третину, як і личить товаришеві, а перед цим гукав у ліс, певно, кликав, відчуваючи, що ми десь поблизу. Далі: він хотів пригостити нас грибами. Гриби були отруйні, і ми не стали їсти їх і йому не дозволили, проте він, очевидно, поривався нас пригостити — либонь, із вдячності. Далі: як добре відомо, жоден виродок за своїми фізичними здібностями не перевершує нормальну хирляву людину. Він же по дорозі сюди ухоркав мене як хлопчака; йшов крізь буревій, наче по рівному місці, через рівчаки переплигував, а потім ждав мене на тому боці і на додачу навіщось — з молодецтва, чи що? — хапав мене на оберемок і пробігав зі мною кроків по двісті…
Пан ротмістр слухав Зефа з глибочезною увагою на виду, проте ледве Зеф замовк, як він рвучко обернувся до затриманого і просто у вічі йому прогавкав по-хонтійськи:
— Ваше ім’я? Чин? Завдання?
Гай прийшов у захоплення від спритності прийому, але затриманий, очевидно, не знав і хонтійської. Він знову показав свої чудові зуби, поплескав себе по грудях, проказавши: «Мах-сим», штрикнув пальцем у бік каторжнику, проказавши: «Зеф», і після цього почав говорити — спроквола, з тривалими паузами, показуючи то в стелю, то в підлогу, то обводячи руками довкруг себе. Гаю здавалося, що в цій промові він вловлює деякі знайомі слова, проте слова ці справи геть не стосувалися. Коли затриманий вмовк, озвався капрал Варибобу.
— Як на мене, то це спритний шпигун, — сказала стара чорнильниця. — Треба доповісти панові бригадиру.
Пан ротмістр не звернув на нього уваги.
— Ви можете йти, Зефе, — сказав він. — Ви виявили ревність, це вам зарахується.
— Вельми вдячний, пане ротмістр! — ревонув Зеф і вже повернувся було, щоб іти, як раптом затриманий неголосно скрикнув, перехилився через бар’єр і схопив пачку чистих бланків, що лежали на столі перед капралом.
Варибобу перепудився до смерті (теж мені капрал!), відсахнувся і шпурнув у дикуна перо. Дикун спритно спіймав перо на льоту і, прилаштувавшись тут же, на бар’єрі, заходився щось креслити на бланкові, не звертаючи уваги на Гая і Зефа, які схопили його за боки.