Увечері днів за два Максим і Рада дивилися телевізор. Йшла якась дуже дивна передача, щось на кшталт кінофільму без початку і кінця, без визначеного сюжету, з незліченною кількістю дійових осіб — доволі моторошних осіб, які поводилися доволі дико, з точки зору будь-якого гуманоїда. Рада дивилася з цікавістю, скрикувала, хапала Максима за рукав, двічі розплакалася, а Максим невдовзі занудьгував і навіть було задрімав під хмурно-загрозливу музику, коли раптом на екрані промайнуло щось знайоме. Він навіть очі протер. На екрані була Пандора, понурий тахорг сурганився крізь джунглі, чавлячи дерева, і раптом з’явився Петер з ваблячим пищиком у руках; дуже зосереджений і серйозний, він задкував, перечепився об корч і беркицьнувся спиною прямо у болото. З величезним подивом Максим упізнав власну ментограму, а потому ще одну і ще, але не було ніяких коментарів, грала та сама музика, і Пандора щезла, поступившись місцем сліпому худому чолов’язі, який повз по стелі, густо поснованій порохнявим павутинням. «Що це?» — спитав Максим, тицяючи в екран. «Передача, — нетерпеливо сказала Рада. — Цікаво. Дивись». Він так і не добився толку, і до голови йому запала думка про десятки різноманітних прибульців, які сумлінно згадують свої світи. Але він швидко відкинув цю думку: світи були занадто страшні й одноманітні. Глухі задушливі кімнатки, нескінченні коридори, захаращені меблями, що зненацька проростали велетенськими колючками; спіральні сходи, що угвинчувалися в непрозірний морок вузьких колодязів; заґратовані підвали, де зглуха кублилися тіла, поміж яких виднілися хворобливо-нерухомі лиця, наче на картинах Ієроніма Босха, — усе це більше скидалося на маячну фантазію, ніж на реальні світи. На тлі цих видінь Максимові ментограми яскраво сяяли реалізмом, що переходив завдяки властивому йому темпераментові у романтичний натуралізм. Такі передачі повторювалися майже щодня, називалися вони «Чарівна подорож», але Максим так до кінця і не второпав, у чому тут сіль. У відповідь на його запитання Гай і Рада розгублено стенали плечима і говорили: «Передача. Щоб було цікаво. Чарівна подорож. Казка. Ти дивись, дивись! Буває смішно, буває страшно». І у Максима зародилися якнайсерйозніші сумніви в тому, що метою досліджень професора Бегемота був контакт і що взагалі ці дослідження були дослідженнями.
Цей інтуїтивний висновок побічно підтвердився ще десятьма днями пізніше, коли Гай витримав конкурс до заочної школи претендентів на перше офіцерське звання і заповзявся зубрити математику та механіку. Схеми і формули з елементарного курсу балістики здивували Максима. Він причепився до Гая; Гай спершу не зрозумів, відтак, поблажливо усміхаючись, пояснив йому космографію свого світу. І тоді» з’ясувалося, що його населений острів не куля, не геоїд і, взагалі, не планета.
Населений острів був світом, єдиним світом у Всесвіті. Під ногами аборигенів була тверда поверхня Сфери Світу. Над головами аборигенів перебувала велетенська, але скінченного об’єму газова куля невідомого поки що складу і з не до кінця зрозумілими фізичними властивостями. Існувала теорія про те, нібито густина газу швидко наростає до центра газового пухиря, і там відбуваються якісь таємничі процеси, що викликають регулярну зміну яскравості так званого Світового Світла, зумовлюють зміну дня і ночі. Крім короткоперіодичних, добових змін стану Світового Світла, існували довгоперіодичні, що породжували серйозні коливання температури і зміну пір року. Сила ваги була спрямована від центра Сфери Світу перпендикулярно до її поверхні. Коротше кажучи, населений острів існував на внутрішній поверхні велетенського пухиря у нескінченній твердіні, що виповнювала решту Всесвіту.
Максим цілковито очманів від несподіванки і почав було сперечатися, однак дуже швидко виявилося, що вони з Гаєм розмовляють різними мовами, що порозумітися їм набагато важче, ніж переконаному коперніканцю зрозуміти переконаного послідовника Птолемея. А пояснювалося все дивовижними властивостями атмосфери цієї планети. По-перше, незвичайно сильна рефракція надмірно задирала виднокрай і споконвіку навіювала аборигенам, що їхня земля не пласка і вже принаймні не опукла — вона увігнута. «Станьте на морському березі, — рекомендували шкільні підручники, — і простежте за рухом корабля, що відійшов од пристані. Спершу він рухатиметься начебто по площині, але що більше він буде віддалятися, тим вище здійматиметься, поки не сховається в атмосферній імлі, яка затуляє решту Світу». По-друге, атмосфера ця була вельми щільна і фосфорилася вдень і вночі, отож ніхто ніколи тут не бачив зоряного неба, а випадки спостереження сонця були записані у хроніках і служили основою для незліченних спроб створити теорію Світового Світла.