«Ти, злодій, злазь із дерева!.. Не рви яблук, кажу тобі… Не рви, бо зараз іду до батька… Знаю, знаю — хто ти… Ти Семен — Корнієнка син… Іди геть, злодіяко І…»
Оттак тупцяючи на місци, всі вони в трох погрожують нам скаргою на перебій один перед другим. При чому наздогад називають прізвища тих злодіяк (звичайно сусідських синів), що хочуть їх обікрасти. А про справжчи» за^адіяк їм не прийде й на згадку.
Вже ось подав кошовий і умовлений свисто^, гасло. Наші ж козарлюги, любуючись із тієї картини, довгенько ще дратували Жидів. Потім, перескочивши через пліт, полевою доріжчиною прожогом кинулись к хатиночці Супруиихи.
«Нехай йому біс, — з тиха оз. ивається до товаришів кошовий. — І треба ж ото тітці Супру-«исі поставити серед сіний ступу… Набив такого ґуза, що завтра й між люде не показуйся.»
«Чому пак гаразд не дивйвся?»— відказує Шило.
«Дідька лисого вглядиш, коли така темрява, хоч око вибери. Тай й довгенько ж я пулявся, за-ким одімкнув двері. Та все воно бай" а… За те пов-ніську ступу насипав яблук тітці Супрунисі… Варто б і Максимови Черняковому занести яблук. У мішку трохи ще лишилось. Родина в Черняка не маленька. Та й сам він десь далеко на заробітках…
«Коли так, то чому 6 пак і не віднести Максимисі?»— згоджується на пропозицію кошового Моргун.
Опинившись під хатиною Максимихи, котрийсь із козарлюг прохилив у покліті деревляне віконце, що поверталось на двох тиблеках, а ті два нум пхати до середини мішок з яблуками. Але за маленьке теє віконце-дірка: довелося по одному яблуку кидати. Застугоніли дебелі яблука, падаючи на підлогу покліта. Пробудились гуси, що були в сінешній загороді, поруч із поклітом. Спасителі Рима голосно заґеґоталй й розбудили свою господиню.»
Виступила Максимиха на двір, аж чує: і'евальт!.. Ґевальт!.. Рахуйте…
Се наші Жидки, повернувшись до буди і вздрівши, що одного мішка з що найкрасшими яблуками бракує, — серед ночи счинили великий галас!
Вихопився з хати на той крик батько Галай-ди. Але довідавшись, у чому річ, ще й нагримав на Зельмана, що колотить людям ніч.
Максимиха ж довгенько таки постояла під своєю хатчиною. Вже й галас той затих. Огню або що, крий Боже, не видно. Ото ж і вона сховалась за двериліа, міркуючи при тім, хтоб т^м у другому кутку села міг зняти такий гармідер. У ранці ж заглянувши чогось до комірчини й углядівши розсипані по підлозі яблука, — немало чудувалась із того. Та — як за звичай кожда баба — вона не втерпіла й ураз із Супрунихою розголосила, що сієї мовляв, ночи ходили по селу злодії якісь… Нічого не взяли, а ще навпаки принесли яблук.
Вістка про се докотилась і до Зельмана. Метнувся він добро своє ратувати. Здибавши тих жінок на дорозі коло церкви, хотів, було, відібрати яблука. Але самі що найпозажнійші господарі упім-нились за ними.
«Було вам гав не ловити, — кажуть вони Зель-манози. — Адже ви ночували в саду аж у трох…»
Вдазся тод' Зельман до начальника поліції Той же, не розшолопавши до ладу, що саме скоїлось, та не. уіало дивуючись, як ото з під саміського носа, від трох вартівників можна викрасти цілий мішок яблук, — вигнав із канцелярії бідного Зельмана облаявши при тім поважного купця дурнем.
IV
Одноклясову шкілку в Розлогах розширили-в двоклясову. Галайда наш, «оча й має свідоцтво про скінчене одноклясової школи, проте тепер він ходитиме до школи й далі; добуватиме висшої трохи освіти.
«Скінчу братіку, тут… Потім одвезе мене тато в місто до ще більшої школі'. Вивчусь, буду великим паном. Тілько я не робитиму так, як ото пани нам чинять. У мене, братіку, селянинови-мужи-кови добре вестиметься…»
Так ото, побратими наші Галайда та Моргун святом Успеня Божої Матері гомонять між собою, зазираючи в свою будучиість.
«Після завтра треба й до школи. Гуляти вже не буде часу; більша школа, то й наука не та..» Сл'д булоб хоч наостанку вдарити лихом об землю. Візьми, Моргуне, сьогодня на нічліг скрипку, як не-будь потайки від 6атька.»
«Воно б і можна… Але сам гаразд відаєш, що лицарі наші можуть обірвати струни; та й скрипка чого доброго піде в шкраматки.
Сього не буде! Ручусь тобі козацьким словом, словом кошового.»
«Як так, то згода…»
Голосить-плаче скрипка. Оддаль од музики, коло розложеного великого багатя лицарство тне гопака.
«Годі бо вам, «лопці, мізки крутити, каже з пересердя немолодий вже господар Кнюх. Красше пішли б у поход… Принесли маку, або що…»