Країна глибокого буріння. Як українці добували газ для СРСР
Отже, в інтересах російських працюючих мас є знищення імперіалістичної побудови промисловості СРСР.
Такого знищення вимагають також справедливі інтереси поневолених народів в СРСР, які не можуть миритися з колоніальним становищем.
Ми ж не можемо допустити до того, щоб скарби української землі російсько-більшовицькі окупанти вивозили цілком за безцінь і тільки тому, що вони потрібні російській промисловості, свідомо розбудованій у безсировинних областях.
Ми не можемо погодитися з тим, щоб економіка України розбудовувалася однобічно (сільське господарство й видобувна промисловість), щоб Україна, маючи великі запаси всієї необхідної сировини, не мала розвинутих усіх галузей промисловості.
Ми не можемо дивитися на те, як мільйони українського народу вмирають від голоду тільки тому, що їх хліб загарбали кремлівські розбійники.
Ми не можемо допустити до того, щоб Україна і надалі залишилася базою сировини і ринком збуту для російської промисловості, джерелом збагачування класу більшовицьких вельмож.
І тому ми боремося за відділення України від Росії.
Таким чином, відокремлення України звернене не проти російського народу, а виключно проти російсько-більшовицьких імперіалістів, знищення яких є в інтересах російського народу.
Змагаючись за відокремлення України і перебудови СССР на незалежні держави всіх народів СССР, ми рівночасно прагнемо до якнайтіснішої співпраці в політичній, економічній і культурній галузях з російським народом.
Російський народ – наш безпосередній сусід, з ним у нас багато спільних інтересів, і співпраця наша може розвиватися дуже успішно, якщо буде вона будована не на імперіалістичних співвідношеннях, а на справжній дружбі і рівноправності.
Сьогодні більшовицькі імперіалісти широко кричать про т.зв. допомогу російського народу українському народові. Та це нітрохи не відповідає правді. Це – безсоромна брехня, і то брехня, так би мовити, подвійна.
По-перше, якщо йдеться про період царської Росії, то російський народ, російські народні маси не мали ніякого впливу як на внутрішню, так і на зовнішню політику царського уряду. Це дуже добре, краще може від інших, знають і самі більшовики.
Царський уряд правив Росією на основі самодержавства. Політика царського уряду в жодній мірі не відображала волі російського народу, оскільки цей народ був позбавлений усіх демократичних прав, оскільки в Росії не було ніяких демократичних інститутів.
Тому то політика царського уряду щодо України в жодній мірі не може вважатися політикою р о с і й с ь к о г о н а р о д у. В умовах царського самодержавства російські народні маси не мали ніякої змоги виявити своє справжнє становище щодо українського народу.
Оскільки більшовики сьогодні твердять інакше, то вони цим самим попадають у суперечність із своїм дотеперішнім становищем: вони заперечують ту істину, що в умовах царського самодержавства російський народ був позбавлений будь-яких політичних прав.
Так само, як в умовах царського самодержавства, російський народ не має ніякої змоги виявити свою волю і в умовах диктаторського, тоталітарного Радянського Союзу. Тому також і вся політика радянського уряду з українського питання не може вважатися за виявлення справжніх поглядів російських народних мас у цій справі.
По-друге, як політика російського царизму, так і політика московсько-більшовицьких імперіалістів щодо українського народу ніколи не була і не є політикою "допомоги" Україні, але політикою національного гніту і експлуатації України, політикою винищування українського народу, жорстокої розправи з його визвольними змаганнями.
Саме, на жаль, такий, а не інакший зміст російсько-українських відносин в минулому і сьогодні. Та за цю політику ми обвинувачуємо в першу чергу царських і більшовицьких імперіалістів, а не російський народ у цілому, не російські народні маси.
З прикрістю ми мусимо в цьому місці ствердити, що російський народ давав (і дає) з себе зробити знаряддя політики гноблення й експлуатації України в руках своїх імперіалістичних керівників.
Бо що ж зробив російський народ, щоб перешкодити царським імперіалістам у зраді Переяславського договору (Віленською угодою з Польщею у 1655 р. і Андрусівською у 1667 р.), в знищенні Козацької Республіки, в зруйнуванні Запорізької Січі, в заведенні кріпацтва на Україні, в забороні української мови?
Що зробив російський народ для того, щоб перешкодити більшовицьким імперіалістам завойовувати Україну в 1917-20 рр., що зробив він для того, щоб не допустити до гноблення українського народу після 1920 р. і сьогодні?
Що робить він сьогодні в тому напрямі, щоб перешкодити московсько-більшовицьким гнобителям здушувати нашу визвольно-революційну боротьбу в Україні? Про яку ж тоді "допомогу" російського народу може йти мова?
Хіба ж викуп із неволі Шевченка групою передових росіян, чи близьке знайомство Шевченка з Чернишевським і тому подібні приклади – це допомога російського народу українському? Ні, бо це лише діла окремих одиниць, це лише відірвані випадки.
Урок Шевченка. Теоретик сіонізму про Кобзаря і Україну
Ні, бо це лише одиниці здобувалися і здобуваються на гідне трактування українського народу і признання йому належних прав. Ні, бо ці одиниці залишилися і залишаються поки що як самітні острови серед російського народу.
Прихильного ставлення до українського народу з боку передових людей з російського народу не можна узагальнювати як “допомогу“ російського народу українському. Це лише проблиски майбутньої співпраці двох вільних і цілком незалежних українського і російського народів, це доказ можливості такої співпраці вже сьогодні, на ґрунті спільної боротьби проти спільного ворога – російсько-більшовицьких імперіалістів, які придушують також російські працюючі маси, жорстоко експлуатують їх і женуть умирати за чужі їм інтереси.
Прагнучи до співпраці з російським народом, ми рішуче виступаємо проти приписування російському народові ”керівної ролі“, обов'язків ”старшого брата“, що випливають нібито з якихось благородних вищих якостей цього народу (”російський народ – найвидатніша нація“, що має ”ясний розум, стійкий характер і терпіння”), бо за всім цим криється російський імперіалізм, расизм і шовінізм.
Ми стоїмо на становищі, що в світі немає повноцінних і неповноцінних народів, народів, що були б найвидатніші з-поміж усіх інших. Можуть бути тільки розвинуті і відсталі народи. Але ці останні, вийшовши зі стану своєї відсталості, не тільки нічим не поступаються розвинутим, а часто перевищують їх.
Скільки ж то свого часу не ”доказувано“ про неповноцінність слов'ян, і якими ж марними в обличчі дійсності з'являються ці докази сьогодні? Як же ж ганебно провалилися гітлерівські твердження про те, що німецька нація – найздібніша й єдина державотворча нація в світі, що їй належить право нації панів!
В кожного народу є свої національні корисні прикмети й окремі здібності, але це ще ніяк не означає, що через це дана нація – вже ”найвидатніша“, чи щось у тому роді, нація у світі. Висування якоїсь однієї нації як найвидатнішої в світі – це расизм, і як такий заслуговує тільки засудження і таврування.
Тому ми не признаємо за російським народом жодних “вищих якостей“, які давали б російському народові право ставити себе як у теорії, так і в практиці у надрядне становище щодо інших, неросійських, народів (”старший брат“, ”великий“, ”найвидатніша нація” і т.д.).
Ми також ніколи не погодимося з ”теорією“ про ”керівну роль“ росіян щодо неросійських народів, що її нібито завдяки своїм ”високим“ якостям мав відіграти російський народ на протязі історії і відіграє у сьогоднішньому Радянському Союзі, про що так багато говорять сьогодні більшовицькі імперіалісти.
Ці ”теорії“ придумали сьогодні сталінські вельможі для виправдання свого імперіялізму, для прикриття своєї колоніальної системи гноблення і експлуатації, для обдурювання, спотворювання расистським дурманом російського народу.
Ми, українці, не можемо погодитися на ці ”теорії“, ще й тому, що вони створюються часто за рахунок присвоєння найсвітліших сторінок нашої історії (цілий період Київської Русі і Галицько-Волинського князівства) і культури (напр., ”Руська Правда”, ”Слово о полку…“), шляхом свідомого применшування наших власних здобутків (все, що маємо, досягнуто за ”допомогою“ російського народу) і жахливої фальсифікації історичної правди (напр., Переяславський договір, Мазепа, Визвольні Змагання 1917-20 рр. і т.п.), бо це є метою прищеплювати українському народові почуття неповноцінності і русифікувати його.