ПРО РАДОЩІ ЧИСТОЇ СОВІСТИ
Слава доброго чоловіка — це засвідчення чистої совісти.
Май чисту совість, і будеш завжди веселий.
Чиста совість у змозі чимало перенести і навіть серед прикростей вона буває дуже весела.
Нечиста ж совість завжди боязка і неспокійна.
Якщо твоє серце не докорятиме тобі, будеш солодко спочивати.
Не тішся, хіба що тоді, коли ти зробив щось добре.
Лихі люди ніколи не мають правдивої веселости і не зазнають спокою в серці, бо «для безбожних нема спокою», — каже Господь (Іс. 57, 21).
А якщо б вони сказали: «Ми спокійні, нещастя не спаде на нас, та й хто посміє нам пакість учинити?» — ти їм не вір. Нараз запалає гнів Божий, діла їхні зведуться нанівець, а думки щезнуть.
Тому, хто любить, неважко і серед своєї журби похвалитися: бо тоді хвалитися — це значить хвалитися хрестом Господнім.
Недовга та слава, яку люди чинять або збирають.
Зі світовою славою йде смуток у парі.
Слава ж добрих людей є в їхній чистій совісті, а не в людей на язиці.
Веселість праведних є ради Бога і в Бозі, і радість їх правдива.
Хто бажає правдивої і вічної слави, той не дбає про дочасну.
А хто шукає дочасної слави або хто не погорджує нею всім серцем, той дає доказ, що небесну славу не дуже полюбляє.
Той має святий спокій у серці, хто не дбає ні про похвалу, ні про догану.
У кого совість чиста, того легко можна буде задовільнити і заспокоїти.
Ти не є праведніший, коли тебе люди хвалять, ані гірший, коли тебе ганять.
Яким ти є, таким ти є; та й годі вважати себе вищим, ніж ти є перед лицем Божим.
Якщо вважаєш на те, який ти є у своєму серці, то не будеш звертати увагу, що там люди в світі говорять про тебе.
Чоловік видить з лиця, а Бог в серці (1 Сам. 16,7).
Чоловік судить діла, а Бог важить наміри.
Завжди добре робити, а не мати себе на умі — це ознака покірливої душі.
Небажання прийняти втіхи від створіння, хоч яке воно б не було — це ознака великої чистоти і вповання у серці.
Хто не шукає для себе ніякого засвідчення на світі, той, без сумніву, весь здався на Бога.
Бо святий Павло каже: «Не той випробуваний, хто сам себе захвалює, але той, кого Бог хвалить» (2 Кор. 10, 18).
З Богом у серці жити і ніяким уподобанням не в'язатися зі світом — це стан духовного чоловіка.
Глава 7
ПРО ЛЮБОВ ІСУСА НАД УСЕ
Щасливий той, хто розуміє, що то значить любити Ісуса, а себе заради Нього за ніщо мати.
Нераз треба задля свого улюбленого і від бажаної речі відвернутися, бо Ісус хоче, щоб Його Єдиного над усе любити.
Прив'язаність до створіння зрадлива і нетривала, а любов до Ісуса вірна і вічна.
Хто прив'яжеться до створіння, той загубиться в минулому, а хто припаде до Ісуса — стане сильним у вічності.
Його люби і тримайся, як приятеля; Того, який не покине тебе навіть тоді, коли всі відступлять, і не дасть тобі наприкінці загинути.
Хочеш чи не хочеш, але треба буде колись з усім розлучитися.
Тримайся Христа в житті і смерті. Покладися на Його вірну любов: лише Він зможе допомогти тобі, коли всі інші тебе покинуть.
Твій улюблений є такої вдачі, що не хоче, аби ти допустив ще когось стороннього до себе; Він єдиний бажає мати твоє серце і як володар засісти на своєму престолі.
Якщо зумієш відсторонитися від усякого створіння, тоді Ісус радо схоче у тебе гостювати.
З часом переконаєшся, що майже все те пропало, у чому ти покладався на людей, а не на Ісуса.
Не вповай та не покладайся на тростину, що нею вітер колише, бо кожна смертна людина — то трава, і вся слава її, як цвіт трави зів'яне (Іс. 40, 6–7).
Хутко ошукаєшся, якщо будеш дивитися тільки на зовнішню людську подобу.
Бо якщо шукаєш своєї втіхи й користи в інших людях, дуже часто зазнаєш утрати.
Глава 8
ПРО ЩИРУ ДРУЖБУ З ІСУСОМ
Якщо всюди шукаєш Ісуса, то, без сумніву, знайдеш Його.
А якщо шукаєш себе, то також знайдеш, але собі на погибель.
Бо хто не шукає Ісуса, той собі більше шкодить, аніж увесь світ і всі вороги.
Якщо Ісус є з тобою, тоді все йде гаразд і ніщо не видається тяжким; а якщо немає Його — все йде тяжко.
Якщо Ісус мовчить у твоєму серці, лиха тоді втіха; а якщо Він хоч одне словечко промовить, відчуєш велику радість.
Чи Марія Магдалина не встала зразу ж з того місця, де плакала, як тільки Марта сказала їй: «Учитель є і кличе тебе!» (Йо. 11,28).
Щаслива та година, коли Ісус кличе від сліз до сердечної радости.
Як тобі сумно й тяжко без Ісуса! Який ти нерозумний і пустий, коли бажаєш ще чогось крім Ісуса.