Чи це не буде більша втрата, якщо б ти увесь світ утратив?
Що може дати тобі світ без Ісуса?
Жити без Ісуса — це тяжке пекло; а з Ісусом бути — солодкий рай.
Якщо Ісус буде з тобою, ніякий ворог не зможе нашкодити тобі.
Хто знайде Ісуса, той здобуде дорогий скарб: такий, що понад всі скарби.
А хто втратить Ісуса, той незмірно багато тратить: більше, ніж увесь світ.
Найбідніший той, хто живе без Ісуса, а найбагатший той, хто — з Ним.
Велика то штука — вміти жити з Ісусом, та й велика мудрість — триматися Його.
Будь покірний і тихомирний, і Він буде з тобою.
Будь побожний та спокійний, й Ісус залишиться з тобою.
Хутко можеш віддалити від себе Ісуса і втратити Його ласку, коли закортить тобі звернутися до світу.
А якщо Його відправиш і втратиш, до кого ж пригорнешся і якого тоді шукатимеш приятеля?
Без приятеля не зможеш щасливо жити, і якщо Ісус не стане твоїм найсердечнішим приятелем, буде тобі сумно і самотньо.
Тому немудро поступаєш, якщо на когось іншого покладаєшся або кимось іншим тішишся.
Треба воліти радше увесь світ на себе нацькувати, ніж образити Ісуса.
Із усіх дорогих тобі осіб нехай один тільки Ісус стане твоїм найбільшим улюбленцем.
Маєш любити всіх людей ради Ісуса, а Ісуса — задля Нього самого.
Єдиного Ісуса Христа треба всім серцем любити, бо Він найдобріший і найвірніший за всіх приятелів.
Задля Нього і при Ньому як приятелі, так і вороги нехай будуть тобі дорогими; за них усіх маєш молитися до Ісуса, щоб вони пізнали і полюбили Його.
Ніколи не бажай для себе особливої похвали чи любови, бо це належить єдиному Богу, який рівного Собі не має.
І не бажай собі того, щоб хтось носив тебе в своєму серці, і ти ні в кого не закохуйся: тільки Ісус хай буде в твоєму серці і в серці кожного доброго чоловіка.
Будь чистий, май серце свобідне, не з'єднане ні з яким створінням.
Маєш бути сам-самісінький і чисте серце принести Ісусові, якщо хочеш мати спокій і бачити, який солодкий Господь (Пс. 33, 9).
Та, правду сказати, не дійдеш до того, якщо тебе не випередить і не притягне до себе Його благодать, щоб ти, нічим не зв'язаний і свобідний, сам душею з Ним єдиним з'єднався.
Бо коли Божа благодать приходить до чоловіка, тоді він набирає сили до всього. А коли вона покидає його, тоді він стає вбогим і слабосилим, немов призначеним для того, щоб біда била його.
Проте він не повинен ані впадати духом, ані в розпуку, а спокійно здатися на волю Божу і все, що стріне його, перетерпіти на славу Ісуса Христа. Бо після зими приходить літо, після ночі знову наступає білий день, а після бурі — ясна погода.
Глава 9
ПРО БРАК УСЯКОЇ ВТІХИ
Не тяжко гордувати людською втіхою тоді, коли є втіха Божа.
Але велика це річ, коли хтось може обійтися без утіхи як людської, так і Божої, а задля Господньої слави радо бажає терпіти самоту в серці та й ні в чому не шукає себе й не зглядається на свою заслугу.
Що в тому великого, що ти веселий і побожний тоді, коли благодать до серця прибуде?
Така година для всіх жадана.
Легко тому буяти, кого несе благодать Божа.
Тай яке тут диво, що той не чує тягаря, кого Всемогутній на руках несе, кого веде найвищий Провідник?
Ми завжди раді щось мати для своєї втіхи, тому людині тяжко відрікатися від себе.
Св. мученик Лаврентій разом зі своїм священиком переміг світ, бо погордив усім, що на цьому світі видавалося оманливим; він із любови до Христа спокійно переносив і те, що забрали від нього Божого архиєрея папу Сикста, якого дуже любив.
Так св. мученик силою любови до Творця переміг прив'язання до людини і бажав радше подобатися Богові, ніж людської втіхи.
Так і ти вчися з любови до Бога розлучатися зі своїм давнім і милим приятелем.
І не впадай у тугу, коли тебе приятель покине: бо ж знаєш, що зрештою всі ми колись розлучимося.
Тяжко і довго людина мусить боротися сама з собою, поки навчиться підкоряти собі власне тіло і всі свої бажання звертати до Бога.
Доки людина на себе покладається, вона дуже жадна людських утіх.
Але хто правдивий христолюбець і пильно прямує до чесноти, той не жадний таких утіх і не шукає тих змислових солодощів, але радше пильнує тяжкі подвиги і Христа ради піднімається до великих трудів.
Отож, коли Бог дає тобі духовну втіху, прийми її з подякою; але знай, що це дар Божий, а не твоя заслуга.
Не пишайся, не тішся над міру і надаремне не вповай на себе, а радше за той дар будь покірнішим, обережнішим і стараннішим у всіх своїх ділах; бо та година минеться, а потім прийде спокуса.