Кріпи мене небесною силою, щоб та стародавня людина, те нужденне тіло, яке ще не підлягає духові як слід, не сміло верховодити: з ним треба буде боротися, поки мого дихання в цьому бідолашному житті.
Ох, яке ж воно, це життя, коли в ньому не бракує ані журби, ані недостатків, коли всюди повно сітей і ворогів.
Лиш одна журба або спокуса минеться, зразу ж друга наступає; поки людина намагається дати відсіч одній спокусі, як багато інших цілком несподівано нападають на неї.
І як можна любити таке життя, коли в ньому стільки прикростей, коли в ньому стільки нещасть і злиднів?
Як же це можна назвати життям, коли воно родить стільки смертей і пошестей?
А однак люди люблять його і багато з них шукає в ньому втіхи.
Раз у раз люди докоряють світові, що він зрадливий і пустий, однак їм тяжко покидати його, бо побажання тіла надмір верховодять.
Але що інше схиляє до любови, а що інше до погорди світом.
Любов до світу спричинена побажаннями тіла, пожаданнями очей і життєвою гордістю (1 Йо. 2,16); але кари й нещастя, які по справедливості наступають за ними, родять ненависть і нехіть до світу.
Але, на жаль, хворобливе бажання розкоші долає серце, прив'язане до світу, і воно гадає, що бути під властю змислів — це розкіш: бо воно ані не бачило, ані не куштувало радощів Божих і того, яка гарна чеснота сама в собі.
А ті, що цілком відрікаються світу і стараються за святим правилом жити для Бога, вони добре знають Божі солодощі, заради яких відреклися світу, і ясніше бачать те, як-то світ помиляється і як нарізно дається одурити.
Глава 21
СУПОКОЮ ТРЕБА ШУКАТИ БІЛЬШЕ В БОГА, НІЖ У ВСІЛЯКИХ БЛАГАХ І ДАРАХ
Слуга. Супокою, душе моя, шукай завжди тільки в Бога, а не деінде, бо Він вічний упокій святих.
Найсолодший і наймиліший Ісусе! Дай мені знайти упокій тільки в Тобі, а не в якомусь створінні.
Не в якомусь гаразді і красі, не в якійсь славі й честі, не в якійсь могутності й достойності, не в якомусь знанні і бистроумності.
Не в якомусь багатстві і мистецтві, не в якійсь радості й веселості, не в якомусь розголосі і похвалі, не в якійсь солодкості і потісі.
Не в якійсь сподіванці і обіцянці, не в якійсь заслузі і бажанні.
Не в якихось дарах і дібрах, що можеш дати і в душу влити, не в якихось веселощах і в щасті, що їх тільки серце зможе збагнути і відчути.
Нарешті ні в ангелах, ні в архангелах, ані в усіх небесних силах, не в усьому тому, що видимо і невидимо, та й не в тому, що не є Тобою, мій Боже!
Бо Ти, Господи Боже мій, єси за все найліпший, Ти єдиний найвищий, Ти єдиний наймогутніший, Ти єдиний найдостатніший і найбагатший, Ти єдиний найсолодший і найутішніший.
Ти єдиний найкращий і наймиліший, Ти єдиний найсвятіший і найславніший; в Тобі все добро разом зібране і в цілій повноті є, завжди було і буде.
Тому-то все, що крім себе самого мені даєш, або що від себе самого мені об'являєш чи обіцяєш — коли я Тебе не бачу і не осягаю — воно є чимось благеньким і недостатнім.
Бо моє серце не може знайти правдивого спокою ані повного вдоволення, поки не спочине в Тобі і не зніметься понад усі дари і все створіння.
О, мій наймиліший обручнику Ісусе Христе, моя найчистіша любове, володарю всього створіння! Хто дасть мені крила правдивої свободи, щоб злетіти і в Тобі спочити?
О, коби то мені було дано у всій повноті стати свобідним і бачити, який Ти милий, Господи, Боже мій!
Коли ж я у всій повноті з'єднаюся з Тобою так, що з любови до Тебе не чутиму себе, тільки Тебе єдиного — способом, який перевищує всяке звичайне почування і тільки декому відомий?
А тепер раз у раз зітхаю і з болем переношу свою недолю.
Бо на цій долині горя спотикає мене чимало лиха, воно мене дуже часто непокоїть, засмучує і морочить; нераз мене перепиняє і розсіває, манить і обплутує, щоб я не мав свободного доступу до Тебе і не тішився Твоїми солодкими обіймами, якими завжди стрічаєш блаженні душі.
Хай Тебе зворушать мої зітхання і та недоля, якої повно всюди на землі.
О, Ісусе, сяйво віковічної слави, втіхо душі на земній мандрівці! До Тебе звернені мої уста без голосу, тільки моє мовчання промовляє до Тебе.
Доки ж баритиметься мій Господь!
О, щоб тільки Він прийшов до мене, свого бідолашного, та й звеселив мене! Щоб подав свою руку і витягнув нещасного з усіх бід.
Прийди, прийди! Бо без Тебе не буде веселого дня ні години; бо Ти моя радість, а без Тебе мій стіл — пустка.
Я нещасний, немов вкинений у темницю і закований у кайдани, доки не оживиш мене світлом Твого прибуття, доки не обдаруєш мене свободою і не покажеш свого дружнього обличчя.