А я, яким чином зможу лиш за одну годину так приготуватися, щоб міг побожно прийняти Творця світу?
Мойсей, Твій великий слуга і Твій єдиний приятель, збудував ковчег завіту з непорохнявіючого дерева і позолотив його щирим золотом, щоб зложити на ньому таблиці закону.
А я, порохняве створіння, зважуся так легко приймати Тебе, Законодавця і Творця життя?
Соломон, наймудріший між ізраїльськими царями, сім літ будував величний храм на хвалу Твого Імени і вісім днів святкував празник його посвячення.
Він приніс тисячу мирних жертв і під звуки труб та зі співами велично поставив ковчег завіту на місце, яке було приготоване для нього.
А я, нещасний і найбільший бідолаха з усіх людей, яким способом маю вести Тебе у свою домівку, коли я ледве пів годинки вмію провести побожно. О, якби я хоч раз тієї пів годинки був побожний, як треба!
О, Боже мій! Скільки то вони старалися і натрудилися, щоб Тобі було мило!
Ой, леле! Яке малесеньке те, що я роблю! Яку малу хвилинку я віддаю для того, щоб приготуватися до Святого Причастя!
Рідко коли я можу зібрати всі свої думки докупи, і ще рідше буваю свобідний від усякого розсіяння думок.
І певно, що перед милостивим лицем Твого Божества не повинно в мене виринати жодної негідної думки, також жодне створіння не повинно займати мене, бо я маю приймати в гостину не ангела, але Господа ангелів.
Та ще й дуже велика є різниця між ковчегом завіту, з його святощами і Пречистим Твоїм Тілом, з його невимовними силами, між тими старозаконними жертвами, прообразами прийдешнього, і правдивою жертвою Твого Тіла, що сповнила всі старозавітні жертви.
Так чому ж я перед Твоїм пресвятим лицем ще більше не запалююся жаром побожности?
Чому я не приготовляюся з ще більшою пильністю до прийняття Твоїх, Господи, пресвятих Дарів, коли ті старозавітні святі патріярхи і пророки, царі й князі з усім народом виявили таку гарячу побожність для богослуження.
Вельми побожний цар Давид танцював з усієї сили перед ковчегом Божим, згадуючи про добродійства, які були зазнали колись батьки.
Велів справити всякого роду інструменти, написав псалми і казав їх співати з веселістю, і сам раз у раз співав, виграваючи на арфі, натхнений благодаттю Святого Духа.
Він навчив ізраїльський нарід усім серцем хвалити Бога, день у день благословляти і величати Його гармонійно, мов одними устами.
Якщо тоді процвітала така велика побожність і була пам'ять про Божу хвалу перед ковчегом завіту, яку ж велику честь і побожність мушу мати тепер я і ввесь християнський нарід перед лицем таїнства, у хвилі прийняття найсвятішого Тіла Христового!
Багато людей бігає по всіх усюдах, щоб поклонитися мощам святих і з зачудуванням слухають оповідь про їхні діла, оглядають величні будівлі їхніх храмів і цілують святі їхні кості, обвиті шовком і золотом.
А ось тут, переді мною на престолі, перебуваєш Ти, Боже мій, Найсвятіший, Творче людей і Господи ангелів!
При таких оглядинах нераз буває тільки людська цікавість та невидана ще новина, тому вони приносять невеличкий овоч переміни на краще, а найбільше тоді, коли буває така легкодумна біганина без правдивого сокрушення серця.
А тут, у таїнстві Святого Причастя, перебуваєш увесь, мій Боже і людино Христе Ісусе; скільки то разів тут достойно і побожно приймається Тебе, збирається рясний овоч вічного спасіння.
Але сюди не приваблює ніяке легкодумство, ні цікавість, ані змисловість, тільки сильна віра, побожна надія і щира любов.
О, невидимий Боже, Творче світу, як чудово Ти з нами поступаєш! Як любенько і ласкаво Ти дбаєш про своїх обранців, що їм даєш себе у таїнстві споживати!
Бо це перевищує всякий розум, це нечуваною силою притягає до себе побожні серця і запалює їхню любов.
Бо ті правдиві вірні Твої раз у раз черпають велику ласку побожности й любов чесноти.
О, чудова і таємна ласка таїнства! Тебе знають тільки Христові вірні, а невірні і гріховні прислужники не можуть тебе зазнати!
У цьому таїнстві дається духовна благодать, а втрачена сила душі обновляється, і краса її знівечена гріхом повертається знову.
Та благодать нераз буває така велика, що з усією повнотою тієї побожности, влитої в душу, не тільки ум, але і немічне тіло чує, що прибуло йому більше сил.
Однак треба бути дуже м'яким серцем і жаліти за нашу байдужість і недбайливість, що надто мале бажання спонукає нас до того, щоб приймати Христа. А на Ньому основується вся надія і заслуга тих, що прагнуть спастися.
Бо Він наше освячення і спасіння. Він утіха для мандрівників на дорозі життя і вічна розкіш святих.