Тяжка то річ, позбуватися звички, але ще тяжче противитись власній волі.
Та коли ти не перемагаєш того, що мале і легке, то як побореш те, що тяжче?
Протився зараз, на початку, своїм нахилам, позбудься злої звички, щоб вона поволі не довела тебе до більшої вади.
О, коли б ти зважив, скільки спокою собі, скільки радости іншим людям ти міг би принести добрим ладом у своїй душі, я вірю, що ти став би запопадливіше дбати про духовний поступ.
Глава 12
ПРО КОРИСТЬ ВІД ПРИКРОСТЕЙ
Для нас є добре, якщо часами маємо якісь труднощі та прикрощі, бо вони пригадують людському серцю, щоб уважало себе за вигнанця і не покладало надії на жодну річ цього світу.
Часом добре також, коли ми зазнаємо прикростей, коли люди думають про нас недобре і неприхильно, навіть якщо робимо добре і в доброму намірі.
Такі речі схиляють нас до покори і хоронять від пустої слави.
Бо тоді, коли на світі люди нас за ніщо мають і не довіряють нам, тим щиріше ми звертаємося до Бога, свідка нашого серця.
Таким чином чоловік має утвердитися в Бозі, щоб уже не потребувати ніяких людських утіх.
Коли на чоловіка доброї волі найде якесь нещастя чи спокуса або нападуть лихі думки, тоді він краще розуміє, що треба йому Божої помочі. Він бачить, що без неї нічого доброго не може вдіяти.
Тоді він сумує, стогне і молиться за ту лиху годину, яку терпить.
Тоді не до смаку йому довше жити й він бажає скоріше вмерти, щоб розлучитися з тілом і бути разом із Христом (Флп. 1,23).
Тоді він бачить, що не може бути на світі ані повної безпеки, ані тривкого спокою.
Глава 13
ПРО ОПІР СПОКУСАМ
Поки живемо на цьому світі, годі нам бути без прикрости та спокуси.
Тому в книзі Йова написано: «Життя чоловіка на землі, то досвідчування» (Йов. 7,1).
Тому кожний повинен бути обережним перед своїми спокусами і серед молитви пильнуватися, щоб диявол не знайшов нагоди підійти до нього: бо він ніколи не засинає, а кружляє й шукає, кого б то ще проковтнути (1 Пт. 5, 8).
Ніхто не є таким праведним, навіть святий, щоб не мав часом спокус: та й ми не можемо бути так зовсім уже свобідними від них.
Однак спокуси, хоча й вони прикрі і тяжкі, для людини бувають нераз дуже корисні, бо людина набирається покори, чистоти і розуму.
Всі святі переборювали чимало прикростей та спокус і дійшли до більшої праведности.
А ті, що не вміли перемогти спокуси, відійшли від Бога і пропали.
Ніде немає такого святого стану, ані такої скритої схованки, де б не було ні спокус, ні прикростей.
Доки людина живе на світі, вона ніколи не є цілком забезпечена від спокус, бо причина спокус у нашому єстві, відколи ми родилися у похоті.
Ледве одна спокуса чи журба нас покине, находить зараз друга; і так ми постійно будемо щось терпіти, бо втратили первісний дар нашого щастя.
Багато людей старається втекти від спокус, та вони ще тяжче впадають у них.
Самою втечею ми не можемо їх побороти, але завдяки терпеливості і правдивій покорі стаємо сильніші від усіх наших ворогів.
Хто тільки поверхово ухиляється від спокус, а не видирає їх з корінням, той небагато встигне; навпаки, вони ще скоріше повернуться до нього і він ще гірше почуватиметься.
Поволі, терпеливістю та витривалістю, з Божою поміччю легше їх побореш, аніж завзятістю або ж нагальністю.
У спокусах частіше радься з кимось і не поводься прикро з тим, хто терпить спокусу, але дай йому таку втіху, якої б ти для себе бажав.
Початок усіх нещасних спокус — це несталість духа і слабке уповання на Бога.
Так, як хвилі на всі боки кидають корабель без керма, подібно й на хитку людину, яка не дотримує своєї постанови, нападають усякі спокуси.
Вогонь сталить залізо, а спокуса — праведного чоловіка.
Ми самі інколи не знаємо, на що ми здатні, але спокуса показує нам, які ми.
Однак треба пильнуватися передусім на самому початку спокуси; бо тоді легше побороти ворога, коли не допустиш його до дверей серця, і як тільки почне стукати ще перед порогом, стань проти нього кам'яною стіною.
Тому один поет[1] сказав:
«Опір став з початку; запізно про ліки гадати, як недуга сильна тому, що довго тяглась».
Бо спочатку приходить на ум тільки думка, потім живий образ, опісля вподобання і грішне бажання, а під кінець згода волі.
Так помалу лукавий ворог цілий влазить, якщо від початку йому не противитись.
А чим довше чоловік не дбає про те, щоб противитись, тим більше з дня на день слабне його серце, і ворог здобуває над нами владу.