– Теодор Засмужний, селянин з Кам’янки Лісної, – говорив унтер-офіцер. – Попередньою комісією признаний годним до військової служби. Роздягайтесь!
Коли Теодор залишився в одних лише підштаниках, з-за столу підвівся лікар і підійшов до нього. Він вийняв із бокової кишені довгу трубку і приставив її до грудей Теодора. Слухав довго, наказуючи то дихати, то ні.
Потім він виміряв його зріст, зважив.
– Годний! – лише сказав він.
– Одягайтесь! – наказав унтер-офіцер, а коли той став одягатися, запитав: – Czy znasz dobrze język polski?[2]
– Pewnie,[3] – відповів Теодор.
Він був готовий до такого питання.
Раптом стрепенувся офіцер, що до того часу лише індиферентно мовчав.
– Sprechen Sie Deutsch?[4] – запитав він.
– Ja, – здивовано кивнув Засмужний. – Ich spreche.[5]
– Gut. Wieviel Klassen Sie beendeten?[6]
– Vier.[7]
– Haben Sie eine Pferde zu Hause?[8]
– Іch habe, – відповів Теодор і добавив: – Fünf.[9]
Засмужний внутрішньо зібрався. Невже йому пощастить, і він єдиний з каменюхів служитиме в уланах? Ото брат здивується!
А офіцер нахилився вперед і через свого сусіда сказав писарю лише одне слово:
– Dragoner![10]
Драгуни! Невже йому це не причулося? Елітні війська усього цісарства! Він взагалі не пам’ятав такого, щоб односельці служили в драгунах. Правда, драгуном був сусідський дід Овсій, але це було ще за прусської війни, та й помер той вже три роки тому.
– Ви вільні, – сказав унтер-офіцер. – Почекайте, вас повідомлять, що робитимете далі. Нехай зайде Камінецький.
Не пам’ятаючи себе, Теодор вийшов з кімнати. Він лише кивнув сусідньому призовникові, щоб той зайшов, а сам притулився до стіни.
– Ну? – тільки і запитав Михайло. – Піхота?
Теодор заперечливо похитав головою.
– Кавалерія.
В очах друзів він побачив неприховану заздрість.
– Улани?
Він усміхнувся.
– Беріть вище, – відповів. – Драгуни!
Цього, звичайно, ніхто не чекав. Присутні навіть не знали, як реагувати на цю новину, а Теодорові не сиділося на місці. Йому хотілося якнайшвидше побачити брата і повідомити про своє везіння. Але покинути приміщення він не міг: дисципліна – понад усе!
Більше ніяких несподіванок не трапилося. Всі решта хлопців потрапили у піхоту. Коли вони вийшли з будинку, то зіткнулися з черговою десяткою, яка саме заходила всередину. Теодор знайшов односельчан, серед них стояв брат.
– Як? – запитав він.
– Кавалерія, – гордо відповів Теодор і, побачивши кислі обличчя поляків, що прислухалися до їхньої розмови, добавив: – Będę służył w dragonach.[11]
Ця новина виявилася несподіваною не лише для поляків, але й брата Івана.
– Ти не помилився? – недовірливо перепитав він.
– Німецьку я знаю, – ображено відповів Теодор.
– Дивно.
– Що саме тобі дивно?
– Наскільки я знаю, русини в драгунах не служать.
– Виходить, служать. А якщо ні, то я буду перший.
– І все ж дивно.
Двері будинку відчинилися, і на подвір’я вийшов той самий офіцер. Тепер Теодор міг уважніше його роздивитися. На офіцерові були крапового кольору штани, заправлені у хромові чоботи зі шпорами. Голову офіцера покривало кепі, таке ж, як Івана, але головний убір був без двоголового орла, лише кокарда. З лівого боку до ременя кріпилася шабля.
Офіцер озирнувся, і, помітивши Теодора, направився до нього.
– Іване, ось цей офіцер.
Брат уважно придивився до офіцера.
– Це лейтенант.
Помітивши офіцера, люди розступалися, даючи йому дорогу. А він зупинився перед Теодором, що не знав, як себе тримати.
У правій руці лейтенант тримав невеличку папку.
– Теодор Засмужний, – по складах сказав він. – Ви служитимете під моїм керівництвом. Зараз ми відправляємося на місце постійного перебування.
– Зрозуміло, – тільки і спромігся Теодор.
Наперед вийшов Іван.
– Гер льойтнант! – звернувся він. – Пробачте, я погано розмовляю по-німецьки. Можу звернутися до вас польською?
Лейтенант дивно подивився на Івана, на його військову форму і кивнув.
– Хто ви?
– Я брат Теодора. Піхотинець 89-го піхотного полку. Демобілізований тиждень тому. Дозвольте запитати?
– Я вас слухаю.
– Мені відомо, що русини в драгунах не служать, – говорив Іван.
– Вам не все відомо, – відповів лейтенант. – Так, загалом драгунські полки укомплектовуються лише нами, німцями. Але існує єдиний полк, де служать німці, румуни та русини. Це 9-й Галицько-Буковинський драгунський полк ерцгерцога Альбрехта. І ви, Теодоре, маєте честь служити у ньому. Ви повинні виправдати велику честь, виявлену вам.