Жанну щиро розчулила його розповідь. Якщо на початку розмови вона була готова долучитися до пригоди лише гіпотетично, то надвечір уже з готовністю обговорювала практичні аспекти — як узятися за справу, якому підходу надати перевагу.
— Ви не думали, що ця Н. Мюллер може виявитися її дочкою або навіть сином і що стукаючи в їхні двері, я можу опинитися в ситуації, коли доведеться оголосити людям вашого віку про існування брата, який народився в Норвегії?
— Звичайно. Тому я дам вам два листи. Припустімо, ви залишитеся з нею сам на сам, і вона буде саме тією особою, яку я шукаю, ви віддасте їй перший лист, де я пояснюю — хто я, який життєвий шлях пройшов, також я вкладу туди кілька світлин. Другий лист буде абсолютно неважливим, скажімо, з привітаннями від сина старої знайомої, з якою вона колись листувалася після свого від’їзду з Норвегії. Ви зможете вручити його її дітям, щоб виправдати свою присутність у їхньому домі — на той випадок, якщо її вже немає на цім світі.
— Справді? Навіть не знаю... А що ви робитимете, якщо діти захочуть зв’язатися з вами, щоб дізнатися більше?
— Якось упораюся, не переймайтеся, дуже прошу.
Після мовчазної паузи Жанна нарешті погодилася, хоч подумки вважала таку стратегему надто незграбною.
Толлеф не витримував прискіпливо-зацікавленого погляду цієї жінки. Андреас йому розповів, що до Норвегії її колись привело кохання. Хоча з чоловіком, який був об’єктом цього кохання, Жанна розлучилася, вона не мала жодного наміру повертатися в рідну країну. Більше нічого йому невідомо.
Ще дві години тому він не здатен був сказати напевно, хоче чи не хоче йти до кінця в цій історії, аж ось довірив найбільш особисту місію, яку тільки можна собі уявити, абсолютно незнайомій людині. Йому не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти — Жанна з тієї породи, що не відмовиться від подібної авантюри. А її справді сповнював ентузіазм від думки, що вона допоможе йому передати таке делікатне послання.
— Тоді швидше пишіть ці листи, бо я лечу до Монреаля на початку наступного місяця.
Настав час прощатися.
Дорогою додому Толлеф перебував у незвичному піднесенні. Це було захопливо. Він відчував себе сповненим життя, як ніколи, адже обожнював роль детектива і справді планував отримати відповіді на свої запитання. А почувши по радіо No Woman, No Cry, він підвищив гучність до максимуму. Бобмарлівський період у житті Маріуса позначився й на ньому, отже, слова цієї пісні він знав напам’ять. Коли б Маріанна побачила, як він на всю горлянку співає everything’s gonna be alright, everything’s gonna be alright, вона б точно впала від здивування!
Дуже швидко всі його думки сконцентрувалися на змісті листа. Найважливіше — вживати доречні слова. Якщо я її налякаю, все пропало. Толлеф усвідомив свою внутрішню напруженість по тому, як стискав руки на кермі. Розслабся, друже, розслабся! Йому слід переконати Наталію в правильності вибору, який вона зробила, віддавши його на усиновлення. Перш за все, він їй напише, що виріс у добрій родині й що в нього насичене та задовільне життя. Я не мушу казати їй усе. Отже, їй не слід боятися зливи докорів на свою голову. Його завдання — не допустити її страх. Треба створити клімат довіри. Зробити наголос на своєму віці, на своїй зрілості, на тому, що він досяг у житті того моменту, коли в людській душі оселяється рівновага та спокій. Саме так, безпрограшний варіант! Відрекомендувати членів своєї родини — одного за одним. Але вона, мабуть, спитає, чому він так довго вичікував. Пояснити, що всиновлення ніколи не спричиняло йому почуття щонайменшого обмеження чи позбавлення і що він вирішив удатися до пошуків саме завдяки наполяганню своїх дітей. Таким чином вона не боятиметься, що ним керує нав’язлива думка знайти матір і що він чекає на цю зустріч, як люди чекають на Месію.
Звичайно ж, він згадає про інформацію, отриману в Управлінні всиновлень та в Національному архіві, і скаже їй, що все це підсилило бажання дізнатися про історичні обставини, які супроводжували його народження. Так, саме так. Якщо він подасть речі в такому ключі, можна сподіватися, що вона не поставить під сумнів його добрі наміри. Він їй подякує за те, що свого часу вона дала згоду на доступ до документів про всиновлення, і наостанок підкреслить, що життя дає їм нагоду побути разом і що можливість цієї зустрічі —добрий шанс. Диво, справжнє диво!