Толлефу вона надіслала текстове повідомлення:
Місію виконано. Н. Мюллер справді ваша мати. Вона пішла на контакт, але дуже боязка. Я наберу вас завтра.
Толлеф не забарився з відповіддю.
Я вам дуже вдячний. Не можу дочекатися розмови.
Дякую. І до завтра.
Також вона написала повідомлення Крістофу: Я в Монреалі.
Після від’їзду Жанни Наталія знову сіла за фортепіано. Як довго вона не грала з таким чуттям. Грати, щоб утекти далеко-далеко, допоки руки не відмовляться продовжувати. Як зараз. Не ті вже в неї здібності, що раніше. Одразу, як замовкло фортепіано, у вухах загула тиша. Вона сиділа приголомшена цим спокоєм. Пресвята Діво, що мені робити?
Вона підбивала підсумки подій дня. Він знайшов її. Після стількох років. А звати його Толлеф, він уже дідусь. Утім, цей факт не робив з неї прабабусю. Так? Ні! Це суцільний сюрреалізм! Вона почувалася ніби її щосили відшмагали батогом. Що могла вона розповісти йому про чоловіка, який був його батьком? Усе написане ним дозволяло припустити, що Толлеф виріс у теплі та ласці, не зазнавши великого клопоту. Він здавався люб’язним, але хто знає? Можливо, він її жорстоко осудить. Що вона могла йому сказати? Що танцювала з нацистами в розпал німецької окупації норвезької території? Що випила кілька келихів пива, і це їй запаморочило голову? От стара дурепа! Звісно, він мене осудить, — сказала вона вголос. З віком вона все частіше зверталася до стін.
Боліла голова. Коли вона підписувала цей клятий дозвіл, то зовсім про все це не думала. Така наївність для жінки на кшталт Наталії була неприпустимою.
5
Бавовняна піжама Наталії змокла від поту, і вона вирішила покласти край цій нестерпній ночі. Вона крутилася у своєму ліжку й прокручувала в голові все, що сталося. Краще підвестися й зустріти день, який не обіцяв бути легким. Сп’яніла від втоми, вона дошкандибала до свого крісла з коричневої шкіри. Перші проблиски заграви ледь почали прокладати собі шлях крізь темряву. Вона колихалася в кріслі перед вікном, вичікуючи пристойної години для дзвінка Жанні. Уночі їй навіть не довелося зімкнути очей, отже, про нічний жах, від якого можна було зрештою прокинутися, не йдеться. Їй слід вигнати зі свідомості привида, який щойно фонтаном бризнув з минулого. Усе це чисте безумство, не більше. А Толлеф хитренький, — сказала вона собі, — він правильно вибрав посланницю. Дружній і невимушений стиль спілкування Жанни знизив її захисний бар’єр. Про що вона взагалі думала, коли розкрилася перед незнайомкою, навіть на фортепіано їй награвала? Перед нею розтягнули пастку, і вона потрапила туди мов пуцьвірінок. Вона приголомшливо перебирала в думках вчорашній день.
Чому зараз? Ці слова лунали в голові металевим голосом. Окрім її чоловіка, що пішов у засвіти десять років тому, ніхто не знав цієї сумної сторінки її життя. Навіть син Джеф. Хоча не зовсім так. Якось вони були вдома на самоті, готувалися сісти за вечерю, і тоді вона розповіла йому про війну й пов’язані з нею людські трагедії. Джефу було близько десяти років. Вона розповіла йому, що в роки злиднів народила дитину. На ту мить вона вирішила, що Джеф достатньо дорослий і має право це знати. Він вислухав, не здіймаючи голови й не припиняючи їсти бульйон, не ставлячи запитань. Надалі він ніколи не згадував і не натякав на цю розмову. Мабуть, відсутність реакції на її зізнання лягло печаткою на мовчазну згоду між ними. Вони обрали мовчання.
Вона жила по вулиці Джойса вже понад п’ятдесят років і до цієї миті вела анонімне існування без видатних подій. Буденність її щоденної рутини нікого не цікавила. Це найбільша перемога над минулим. Чи не краще все залишити, як є? Відчуваючи, що нерви вже на межі, вона пішла на кухню й налила собі другу чашку чорної кави.
З вікна було видно фасад будинку Мірей. Що скаже сусідка, коли побачить на її ґанку Толлефа з букетом в руках? Вона ж замордує її запитаннями. А їй не потрібні такі складнощі. До того ж, Толлеф напевно очікує, що вона запросить його на обід, вона! Яка не готувала вже багато років. Що йому подавати? Одну з тих страв, що служба доставки привозила їй додому? Що він подумає про неї? Мабуть, кине тужливий погляд на її життя. Вона не жила в бідності, але з невеликою пенсією, яку їй сплачувала держава, задовольнялася суто необхідним. Якщо він приїде до неї з відвідинами, доведеться вдатися до неочікуваних витрат, це неминуче. Суть проблеми, звісно, не в цьому, її трохи занесло в думках. А справжня проблема полягає в тому, що Толлеф хоче все знати про неї: ким були батьки, її брати й сестри, бабусі й дідусі, місця, де вона жила. Йому здається, що пошуки предків — невинне проведення часу. Якби він тільки знав, що це генеалогічне дерево може викрити! Ні! Вона відмовляється переглядати увесь свій життєвий шлях на кшталт того, як віряни на свята воскрешають у пам’яті етапи хресної дороги. Її життя розпочалося в Норвегії після війни. І крапка. Жодного наміру знов пережити роки, що передують 1945. Колись вона наказала собі — ці роки канули в пекло, яке спотворило її молодість. Толлеф не має права вимагати цього від неї. Його лист дихав успіхом у сімейному, соціальному та професійному житті. Він на пенсії, може досхочу мандрувати зі своєю Маріанною, єдиною дружиною. У нього всього вдосталь. Раптом у Наталії кольнуло в серці. Що він подумає про Джефа? Можливо, поставиться до нього зверхньо з висоти свого добробуту.