У вітальні маленького будинку по вулиці Джойса Жанна відчувала себе на своєму місці в ролі довіреної особи. Перспектива втратити цей привілей здавалася їй вкрай неприємною.
6
Після Жанниного дзвінка Толлеф зняв ікону Чорної Мадонни, Матері Божої Ченстоховської, яка все ще висіла на стіні, і пильно на неї подивився. Він подумки почав ставити їй запитання в божевільній надії отримати хоча б натяки на відповіді.
Думати про матір як про неіснуючу абстракцію, як про міраж, що пливе у світі алегорій, він уже не міг. Вона жила на певній вулиці, у певному місті, спала в ліжку з певною різницею в часі з ним. І вона знову витісняла його зі свого життя. Він запитував себе, що ж за серце в цієї жінки. Вона навіть не давала йому шансів показати, що він не хоче її кривдити. А втім, він постарався скласти бездоганний лист. Слід було передбачити, що коли матір вдруге відмовляється від тебе, це важко. Натомість, він не мала дитина, яка завдає клопоту і якої краще позбутися, аби життя могло продовжити свій триб. Він простягував їй руку, щоб склеїти розбиті черепки й усунути образу, яку доля нанесла фундаментальному закону природи. Якщо першу відмову можна пояснити, то друга свідчила про недоброзичливість. Яке щастя, що діти не стали свідками його приниження. Маріанна щойно пішла до сестри, отже, у нього є трохи часу, щоб опанувати себе.
Незаконнонароджене дитя. Так колись казали.
Його приголомшили відомості, що містилися у справі про всиновлення. Мати полячка. Нібито прості слова, а як вони змінили сприйняття самого себе. Перед його розумом поставали нові образи та картинки. Усе попереднє життя оповилося незвичними відтінками. Необхідність шукати нову ідентичність в такому віці кого хочеш зіб’є з пантелику! А нещодавно знайдена мати лише додавала зніяковілості, вибудувавши ще одну стіну. Саме тоді, коли він думав, що ось-ось дізнається про своє коріння! Чому вона так вчинила? Толлеф прикладав чимало зусиль, аби стримати відчуття скривдженості, яке в ньому здіймалося.
Чи не вона з’явилася в службі всиновлень, чи не вона надала дозвіл? Чи не вона спробувала виправити минуле?
Полячка... Просто приголомшливо, як одне маленьке слово спромоглося так змінити перспективу цілого життя! Він більше не знав, хто він є. Толлеф став перед дзеркалом, що висіло на стіні в його кабінеті. Високий, доволі стрункий завдяки регулярним фізичним вправам, він був з вигляду молодшим, як на його вік, попри сиве волосся. Він поклав руку під підборіддя та повернув голову праворуч, вивчаючи свій польський профіль, прискіпливо оглянув форму голови, вишукуючи характеристики слов’янської зовнішності. Колись він прочитав у Вікіпедії, що слов’яни мають коротку шию та відносно широке лице. Тоді йому це здалось смішним.
А зараз якось не смішно.
Наталія сказала Жанні, нібито хоче, щоб він дав їй час на роздуми. Час... їй вісімдесят сім років!
Почекаємо на обіцяний лист.
Якщо ескіз, який він накидав про життєвий шлях Наталії, був точним, вона — скарбниця інформації. Хто ще міг би передати це знання його онукам? Її свідоцтва варті сотень історичних книжок.
А формулювання «невідомий батько» не означає геть нічого. Толлеф відчував, як у ньому здіймається злість. Така ж велика, як його безпорадність в отриманні відомостей, потрібних для наведення ладу у власній історії. Не буває батьків, про які матері не знають. Хіба що, звичайно, вона спала з кількома чоловіками в цей період. Він одразу відштовхнув від себе ці нестерпні для розуму картини. Більш за все він хотів, щоб вона знала — він ніколи не дозволить собі її засуджувати. Адже я чітко дав це зрозуміти у своєму листі до неї! Жанна мала шанс зустрітися з нею, отримати певні відповіді, тоді як він мусить задовольнятися очікуванням обіцяного листа! Задовольнятися крихтами. Утім, були підозри, що Жанна не все йому розповіла.
Він прожив перші шістдесят три роки життя, вважаючи себе хазяїном власної долі. Він свідомо вирішив узяти від життя те, що воно могло йому дати, і навіть не намагався уявити, яким було б його існування, якби трапилося те чи інше. Пускаючи міцні й глибокі корені зі своїми дітьми та дружиною, він визволився від майже нав’язливої потреби дізнатися про походження, яку часто відчувають усиновлені діти. Досі така позиція приносила йому лише користь, але раптом звична страховка почала загрозливо танути.