Наталії не вдавалося сконцентруватися. Вона легко утворила слово «kapo»[2]. Чотири літери. Дві літери подвійного значення: k та p. Жодної уяви. Двадцять вісім балів та наростаюча журба.
Вона припинила гру посеред партії — краще відмовитися від потенційної перемоги, ніж робити вигляд, що тобі весело, що все, як завжди. Цього ранку серце було не на місці. Звиклий до бунтарського духу своєї матері, Джеф дійшов висновку, що вона все ще приголомшена. Не знаючи, як повернути їй відчуття комфорту, він пішов складати свої нотні записи. Під приводом зустрічі він по-товариськи ляснув її по плечу та вирушив до Монреаля, де на нього чекали приватні уроки.
Наталія склала скрабл і прибрала на столі. Вона склала брудний посуд у мийку та витягла зошит, з якого видерла кілька сторінок. Почати доведеться з чернетки.
Дорогий Толлефе!
Насамперед я хочу вибачитися за орфографічні й граматичні помилки, яких я обов’язково припущуся. З часу від’їзду з Норвегії в мене нечасто траплялася нагода попрактикуватися в цій мові, яку я дуже люблю.
Можеш уявити подив, коли на порозі мого дому з’явилася Жанна з твоїм таємничим листом. Мені не знадобилося багато часу, щоб визначити його автора, навіть якщо після стількох років, чесно кажучи, я вже й не вірила, що ти зможеш мене відшукати. Коли Жанна сказала мені про людину, яка вважає, що між нами є родинний зв’язок, я одразу зрозуміла — це міг бути тільки ти. Проте мушу визнати, ти дуже вдало вибрав посланницю.
Надто вдало, бо Наталія геть забула про обережність. Вибрав би Толлеф чоловіка, вона б його ніколи не пустила на поріг свого дому. Однозначно.
Її доброзичлива натура викликала в мене довіру, тож я відчинила їй свої двері. Ще я хотіла подякувати тобі за світлини. У тебе чудова родина. Я з радістю побачила, що ти досяг успіху в житті. Ти вже багато знаєш про мене. Не пам’ятаю, щоб я стільки всього розповідала у відділі всиновлень. Я розумію, що ти провів власне розслідування. Ти найняв приватних детективів? Мені просто цікаво знати, як ти діяв. Відповідаючи на одне з твоїх питань, скажу — ні, я ніколи не змінювала прізвище. Багато хто це зробив, як ти правильно зауважив, але не я.
Історія з переміною прізвища не давала їй спокою. Може, вартувало б проігнорувати ці слова в його листі. Не посилатися на них, вважати це незначущою інформацією. Так краще. Вона викреслила два останніх речення.
У тебе багато запитань, і це нормально. Я спробую на них відповісти якнайкраще, але знаєш, з моєї пам’яті випали цілі шматки. У мене позаду довге життя, і я зробила вибір — залишити, головним чином, добрі спогади. Я не хочу зосереджуватися на чорних думках. Я народилася сьомого червня 1921 року в місті Lwów, яке тепер називається Львів. На той час воно входило до складу Східної Польщі. Тепер це Україна. Можливо, ти все це знаєш, а я не знаю, з чого почати. Отже, за походженням я полька. Насправді, якби я народилася після війни, то була б росіянкою. А якби народилась у дев’яностих роках, то була б українкою. Таке життя, усе зводиться до збігу обставин. Тепер усе це не має значення, я — канадка й крапка.
Справді, я народилася того ж дня, що й ти, коли мої батьки вже не вірили в можливість мати інших дітей. Окрім мене, у них було ще двоє хлопчиків. Батько мій був агрономом, власником великого сільськогосподарського підприємства. Ми нечасто бачили його. Мати — домогосподаркою. Принаймні мені так здається. У мене лише невиразні спогади про батьків. Відверто кажучи, я більше згадую про Марію, мою гувернантку. По суботах вона водила мене гуляти в популярний львівський квартал.
Коли я була маленькою, то любила школу. Мені подобалося читати, кілька років я навчалася грі на фортепіано. За характером я була радше одиначкою, не пам’ятаю, щоб ми з батьками чи братами щось робили разом, про це дуже нечіткі спогади.
Життя почало змінюватися під час війни. Не тільки для мене. Для всього світу. Один з братів помер від легеневої хвороби, коли мені було лише п’ять років, другий — на початку війни. Принаймні, ми так думали. Він був адвокатом, зник після російського вторгнення. Невідомо, чи його кинули у в’язницю у Львові, чи відправили в Сибір. Більше ми його не бачили. Мої батьки були вже немолодими людьми, коли я народилася. Вони давно померли. Більше родичів у мене в цій країні немає. Жодного.
Вважаю, у мене було нормальне дитинство, хоч навряд чи я дам належне визначення нормальності. Зрештою, нормальність — це, мабуть, лише безтурботність. Я б сказала, що моє дитинство не було сповнене подіями до вересня 1939 року, коли радянці захопили місто Львів.
2
Ув’язнений нацистських концентраційних таборів, призначений СС для нагляду за примусовою працею інших ув’язнених і для виконання адміністративних завдань.