Від сієсти й слід пропав. Уже тридцять років, як помер дядько Сем! З раптово похмурнілим настроєм вона пробурмотіла: «От же ж причепа! Коли вона нарешті забуде про мене?»
8
Крістоф плюхнувся на подушку, а Жанна пригорнулася до нього. Кілька секунд вічності, упродовж яких вони звивалися в ілюзорній безтурботності. Обійми, пестощі, блаженство — вони разом смакували цю мить перебування на сьомому небі, яка зблякне на виході з ліжка. Ще трохи лічених секунд повного щастя, перш ніж думки поволі повернуться до неминучої реальності двох їхніх життів. Вона ні за що не думатиме про відчуття порожнечі, яке настане. Безжально настане. Потім.
Під час першої зустрічі чотири роки тому вони обидва наче збожеволіли. На ті декілька днів, що передували поверненню Жанни до Норвегії, вони перервали звичний перебіг свого повсякдення, ігноруючи все, окрім себе самих. А потім вона вирушила до Улава й дочки. Вона розривалася. Після повернення в Норвегію всі її думки полонив Крістоф, а той, зі свого боку, писав, що Монреалю бракує кисню після її від’їзду.
Згодом Жанна пішла від Улава, але покинути дочку й перебратися до Монреаля не мала сили. Якось увечері вони з дочкою сиділи на веранді, і Жанна відмовилася від Крістофа, щоб заспокоїти та підбадьорити її. За кілька днів вона наважилася повідомити йому — їхня історія не має майбутнього. Тоді Крістоф заявив, що передбачав це після її повернення до родинного лона. Вибір Жанни прописаний на небесах.
Те, як пристрасно вони перетворилися на частинку одне одного, нехай навіть на коротку мить, залишило невитравні сліди. Вона завжди його кохатиме, а він чітко висловився — якщо їхньому коханню не судилося бути вічним і відкритим, вони можуть удатися до іншого способу, проживаючи любов уривчастими розділами й не щодня. Просто слід відкритися назустріч такому варіанту. Крістоф повернувся до попередньої подружки майже одразу після від’їзду Жанни.
От і зараз він мусить незабаром вирушити до своєї подружки, Жанна це знала. Він узяв її руку й витягнув з ліжка.
— Ходімо разом у душ.
Вони пройшли кімнату — голі, щасливі, мов старе подружжя. Задзеленчав телефон. Вона кинула погляд на екран. Наталія. Нехай собі дзеленчить.
Після першої зустрічі Наталія телефонувала їй декілька разів, часто в дуже схвильованому стані. Уся ця історія настільки пройняла її, що вона втратила сон. Тож, знаючи бентежність Наталії, Жанна трохи побоювалася призначати нову зустріч.
На додаток Толлеф почав сумніватися у вправності Жанни слушно донести його повідомлення. Він остерігався висловлюватися прямо, але все ж таки запитав, чи не вважає вона, що сказала або зробила якусь річ, яка б могла спровокувати зміну позиції Наталії. Він поквапився додати, що ні в чому її не звинувачує і що, з огляду на обставини, розумніше припустити, що довірена їй місія виявляється взагалі нездійсненною.
Зачеплена за живе, вона сухо відповіла, мовляв, я впевнена, що не припустилася жодної помилки чи незручності та що не слід так легко визнавати поразку.
Наталія сказала, що в її віці люди встають завидна, оскільки краще бути у вертикальній позиції при природному чи електричному освітленні, якщо ти не спиш. На її думку, це — єдиний спосіб позбутися думок, що крутяться по колу та спричиняють головокрут у ліжку. Отже, Жанна нашвидкуруч поснідала й вирушила в дорогу після того, як ведучий програми C’est bien meilleur le matin[4] повідомив про зменшення інтенсивності руху на мосту Жак-Картьє.
Хоч вона була в захваті від можливості ще раз побачити цікаву стареньку пані, важко передбачити, у якому стані вона її знайде. Не хотілося нічого віщувати, але можна побитися об заклад — Наталія не змінила думки. Принаймні про це свідчили її останні дзвінки.
Поцілувавши Наталію в обидві щоки, Жанна прокоментувала сонячну погоду та запропонувала пляшку охолодженого лимонаду, яку принесла з собою. Така шалена спека, їм обом непогано було б утамувати спрагу. Дякуючи, Наталія зауважила, що не в змозі довго витримувати таке розпечене сонце й запропонувала пройти на заднє подвір’я, де її син облаштував велику парасольку.
Вона завернула до кухні, щоб узяти дві склянки, при тому йшла повільним кроком. Жанна поквапилася відчинити двері, які виходили на двір. По непроникному обличчю Наталії вкрай важко щось розшифрувати. Зморщене й бліде лице не пропускало назовні жодної емоції.