Відстежити життєвий шлях матері — неабиякий виклик. Їй було двадцять чотири роки на момент пологів. І це все, що наразі він мав на руках: уривки інформації, що можуть привести до неї. Ці документи не так давали відповіді, як ставили купу нових запитань. Яким було її життя до прибуття в Норвегію? В’язень війни. Отже, мати як німецька полонена не була вільною у своїх діях, поки жила в Норвегії. Хтозна, можливо, вона не хотіла кинути дитину? Авжеж, саме так. Як вона потрапила до цього табору для польських біженців? Який зв’язок із Канадою? Наче сюжет фільму чи книги. Трохи важко й ніяково казати «мати», думаючи про жінку на фото. У його словнику бракувало слів на цей випадок. Термін «біологічна мати» йому не подобався, бо звучав надто технічно і, зрештою, трохи смішно. Принаймні станом на сьогодні.
Толлеф увімкнув комп’ютер і занурився в пошуки, щоб кинути промінь світла на зміст своїх документів. З чого почати? Спочатку він проглянув дані, що лежали на поверхні. Історія міста Львів зачаровувала. Польський, російський, німецький, український — Lwów, Львов, Lemberg — крізь призму різних ідентичностей багатоликий Львів поставав театром нескінченних злодіянь. Під час Другої світової війни, коли Наталія там, напевно, мешкала, там було пекло. Немає більш влучного слова для опису жахів, що їх учиняли німці та радянці у спробі утримати контроль над містом. Проглядаючи архівні стрічки, Толлеф побачив устелені небіжчиками вулиці. Документальних кадрів було з лихвою. Слід поглибити пошуки на цю тему. Пізніше.
Він переглядав сайт за сайтом, цікавлячись усім, що мало бодай якийсь стосунок до польської культури. Його заінтригувала кількість художніх зображень мадонни, яку вшановував польський народ. Чудова мадонна. З синьою шаллю. Він роздрукував ікону із зображенням Чорної Мадонни, Матері Божої Ченстоховської, і прикріпив її на стіну.
На екрані з’явився телефонний довідник Канади, що був у вільному доступі в Інтернеті. Не дуже вірячи в успіх, він увів зазначені в документах координати — адресу по вулиці Джойса в Шамблі. Мимоволі Толлеф зойкнув. Він приголомшено втупив погляд у монітор. Щойно йому надійшло підтвердження того, що за цією адресою мешкала особа на ім’я Н. Мюллер. Отже, існує шанс, що вона ще жива. Звісно, не можна виключати, що це ініціали когось з її дітей, якщо вона їх мала. Також то міг бути звичайний збіг. Він відкинув останнє припущення, надто неймовірним воно йому здалося. Утім, на цьому етапі пошуків не слід відкидати жодних гіпотез.
Мюллер. Він підсвідомо скривився на німецьке прізвище, потім роздрукував деякі сторінки й зібрав їх у жовтий файл, який підписав літерами Н. З., та сховав у шухлядку.
Толлеф ще довго сидів у своєму кріслі, не в змозі привести думки до ладу.
2
Квітень 2008 року
Не те щоб Маріанна не любила хизуватися, просто їй подобалися красиві речі. Вона витягла посуд з білої баварської порцеляни. Золотиста облямівка підкреслювала рельєфний мотив, додаючи посуду витонченості. Вона уважно ставилася до дрібниць, і Толлеф любив цю рису її характеру. У неї сям і там розставлені декоративні вазочки й тарілочки, наче так і треба, кожен предмет мав своє місце й був саме там, де його очікуєш побачити. Своє місце для кожної речі і кожна річ на своєму місці, як влучно зауважив якось Толлеф. У вітальні перед каміном стояла канапа кремового кольору, вкрита пледом у відтінках крижаного туману, що гарно пасувала до іншої обстановки. У будинку Ульсенів усе дихало гармонією. Дизайн оселі Маріанни та Толлефа був не стільки строгим, скільки справляв на відвідувача враження стриманості.
Хоч їхній старший син Маріус давно вже розправив власні крила, він все одно вважав себе тут удома. Він тут виріс, тому приглушено м’яка атмосфера, яка панувала в Ульсенів, залишалася йому рідною. Він жив у Берґені, на західному узбережжі, й зазвичай відвідував батьківський дім у супроводі дружини Юлії та двох доньок. Але цього разу він приїхав сам для участі в конференції, що відбувалася в Палаці конгресів норвезької столиці, тому завітав до батьків на вечерю. На радощах Маріанна приготувала його улюблену страву — слабосолону тріску. В очікуванні вечері Маріус розмовляв з батьком у вітальні, попиваючи пиво. Приємна, невимушена атмосфера підштовхнула Маріуса знов підняти болюче питання біологічної матері батька. Упевнений, що той не зробив жодного кроку в цьому напрямку, Маріус обережно запитав його, чи думав він про це взагалі.