— Толлеф хоче все знати, а я хочу все забути. Як ти бачиш, ми розходимося в принципових речах.
Вона почала тремтіти й підтягнула ковдру по саму шию.
Ці думки дезорганізували її. Вона поступово адаптувалася до відстані й висоти, яка віддаляла її від Наталії, від Наталіїної родини та від Крістофа. Підкорюючись елементарним законам перспективи, із цих висот перед нею краще вимальовувалися перші, ще нечітко окреслені контури загальної картини.
Сидячи із заплющеними очима й притуливши ніс до ілюмінатора, Жанна проігнорувала й аперитиви, й ув’язнені під плівкою страви, і товари дьюті-фрі. Мало-помалу вона задрімала й проспала весь час, допоки стюардеса не торкнулася до її плеча з проханням випрямити сидіння. Командир літака щойно оголосив посадку. Амстердам зустрів їх туманом.
Під час подорожі вона визначилася з одним пунктом — треба подумати, як зав’язати з Крістофом. Цілком очевидно, що тепер він намагається зробити у зворотному напрямку ті самі кроки, які колись робив їй назустріч. Утім, жодному з них не вдавалося викинути одне одного з голови.
Вона пішла слідом за іншими пасажирами, щоб пересісти на літак до Осло.
Тригодинна перерва в очікуванні літака стала для неї рятівною. Жанна благословляла цей маршрут, що виконувався поетапно, і так хотілося б, щоб стрілки годинника уповільнили свій біг. Вона намагалася більше не думати про літо, що промайнуло, про цю щасливу й водночас бурхливу інтермедію, яка безумовно розфарбує її особистий життєвий шлях.
Тільки проходячи паспортний контроль авіакомпанії KLM, вона, нарешті, відчула себе готовою — тепер можна повертатися.
Як завжди, Улав зголосився забрати її з аеропорту Осло-Ґардермуен та відвезти додому. Навіть якщо вони більше не живуть разом, зв’язок між ними не увірвався. Її історія з Крістофом розпочалася тоді, коли життя в Норвегії вже більше не тішило. Стало важко переносити зимову темряву, хотілося сховатися від неї й поринути у світло.
Улав не помітив змін, але коли вона йому заявила, що має намір пожити окремо, він не став боротися й відпустив її, не намагаючись утримати. Для виправдання вона почала розмови про момент істини. Наче істина має тільки одне обличчя. А саме її. Заплутавшись у громіздкому поясненні, хоча Улав ніяких пояснень від неї не вимагав, вона вже не знала, якими словами можна позначити цей незрозумілий і претензійний крок, на який вона наважилася. Утім, життя саме потурбувалося й трішки пригасило тиранію абсолютних істин. З часом кордони істини та суворої правди ставали дедалі еластичнішими.
Упіймавши себе на підбитті підсумків, вона переглянула цілий шмат свого життя, немов у спалаху фотокамери. У якусь хвилину чорного гумору вона подумала, чи не було це передвісником падіння літака.
В очікуванні багажу на багажній каруселі вона перевірила мобільний телефон. Одне повідомлення від подружки Леї Йосефсен.
Щойно забрала декілька екземплярів нашої книжки у видавця. Вона дивовижна. Я знаю, як тобі кортить її побачити. Я передала один примірник Улаву, отже, як прибудеш в Осло, одразу його отримаєш просто в руки.
Вона пройшла крізь розсувні двері і, тягнучи за собою валізу на коліщатках, попрямувала до колишнього чоловіка. Він згріб її в обіймах:
— Ох і довго тебе не було цього разу.
Він узяв валізу з її рук і, не зволікаючи, вони рушили до машини. Книжка лежала на передньому сидінні. Вважаючи, що честь першого перегляду належить Жанні, він не витяг книжку з пакунка та ще й поклав поруч букетик білих лілій.
Жанна одразу почала гортати сторінки.
— Я дуже-дуже задоволена якістю фоторепродукції.
— Не дочекаюсь, коли побачу.
— Тебе зворушать вірші Леї, я впевнена. У мене були сумніви щодо цієї творчої авантюри на двох, але кінцевий результат перевищив усі мої сподівання. Це супер, я досі повною мірою не усвідомлюю, що тримаю в руках!
— У тебе є всі підстави, щоб пишатися собою.
Зі свого боку, він також пишався нею, і незалежно від результатів того, що вона затівала. Раптово Жанна відчула себе щасливою — розмовляти з Улавом було весело й легко.
— Дякую, що приїхав по мене.
— Інакше й бути не могло.
Вона йому всміхнулася.
— Відпустка скінчилася, завтра починається стрес. Стільки всього ще треба зробити перед запуском видання.
Вони під’їхали до маленького жовтого будиночка, а вона навіть не помітила, скільки часу промайнуло в дорозі з аеропорту. Улав попіклувався про валізу, а потім дістав з автівки сумку з провізією.
— Принаймні до завтра в тебе є все, що треба.