— Як це хвилююче, чи не так?
Жанна поставила на стіл паперовий пакет і знаком показала йому відкрити.
Приклеївшись поглядом до першої світлини, він не знаходив слів, щоб виразити все, що відчуває. На цьому фото Наталія тримала під руку жінку свого віку. Схожість Толлефа з біологічною матір’ю відверто кидалася в око, принаймні на цьому знімку. Маріанна не втрималася й звернула на це його увагу.
Жанна показувала альбом, який мусив стати сполучником між сином і матір’ю, розповідаючи про деякі моменти з життя Наталії. Толлеф неквапливо все розглядав і слухав.
Наталія нічого не залишила без уваги. Кожна світлина була підписана, а на розлінованих і вставлених в альбом папірцях містилися її коментарі. Жанні стало незручно, у неї з’явилося неприємне відчуття, наче вона — свідок-вуаєрист, який підглядає за вкрай інтимним моментом, але водночас опинитися зараз десь в іншому місці їй теж не хотілося. Толлеф запитав деякі уточнення, і вона йому просто переповіла всі деталі — так, як почула їх із вуст Наталії.
Уперше Жанна дивилася ці світлини в компанії Наталії. Толлеф уявив, як жінки сидять поруч у літню спеку. Дружня близькість утворила між ними зв’язок. Він відштовхнув від себе цю дратівливу картинку.
— Я радий, що вона знайшла час усе тобі пояснити. Дуже цінні відомості.
Йому доводилося прикладати зусилля, аби приховати від Жанни свої ревнощі. Вона впоралася з довіреним завданням і чесно — без усіляких сумнівів — переказала слова Наталії. Йому слід бути вдячним їй за це. Утім, мимоволі він ледь стримувався, щоб не заволати. Він, а не вона мусив бути поряд із матір’ю, він мав особисто почути її пояснення. Сидіти зараз у кабінеті, вислуховуючи інформацію в розповіді Жанни — це якесь збочення. Він відчував, що Наталія намагалася ухилитися й для цього використовувала Жанну. Проте він одразу розсердився на себе за те, що приписує їй подібні наміри. Зрештою, що він насправді знав про її внутрішні спонуки?
— Дякую, Жанно, за все, що ти зробила.
Він до крові вкусив себе за щоку. Тепер, коли Жанна передала йому альбом, Наталія зможе аргументувати перенесення їхньої зустрічі, мовляв, у нього в руках єдиний сентиментальний спогад, який хоч колись у неї був.
— Мені потрібен час, щоб перетравити все це.
Яка задуха. Поїхати. Залишитися наодинці. З альбомом. Маріанна, що тихенько трималася поруч, здогадалася про Толлефову бентегу.
— Уже пізно, а у вас була дуже напружена вечірка. Ще раз браво й дякую за запрошення.
Жанна перенесла погляд на Толлефа, який краєм ока глянув на годинник.
— Я не помітив, що вже пізня година, — вибачився він.
Він здійняв очі на Жанну й раптом, замість того, щоб підвестися й розпрощатися, запитав її:
— Ти бачилася з нею декілька разів, поки була там?
— Декілька, — туманно відповіла вона. — Проте... ми щодня розмовляли по телефону.
А Жанна не щедра на подробиці. Він не хотів удаватися до параної, але таке враження, що вона щось від нього приховує. Визначила кордони своєї території, яка б мала бути його територією, адже належить йому по праву. Ця думка вирувала в його голові декілька секунд. Утім, саме завдяки йому познайомилися ці дві жінки. Мимоволі він відчував себе ошуканим, позбавленим власної історії, про яку дізнавався окремими фрагментами, що спромігся витягнути з цих двох жінок.
— Скажи мені, Жанно, відверто. Ти віриш в те, що вона зрештою погодиться, щоб ми приїхали зустрітися з нею?
— Можливо. Їй треба дати час, і якщо я можу дати пораду — тобі слід проявляти трохи більше дипломатії.
— Більше дипломатії? — вигукнула Маріанна, роздратованим тоном. — Та він ступає по краю криги щоразу, як розмовляє з нею чи пише їй.
— Тут делікатна справа, — відповіла Жанна, звертаючись виключно до Толлефа. — Скажімо так: проблема криється в тому, як ти щойно поставив мені це питання. Ти сказав щоб ми приїхали. Оце ми й налякало Наталію. Вона була налаштована на більшу відкритість, поки ти не сказав, що хочеш приїхати з дружиною й сином.
— Не розумію, в чому проблема. Ми з Маріанною — одне ціле. Усе, що стосується мене, її теж стосується. У нас немає секретів одне від одного.
Він раптово осікся. Знову вкусив себе за внутрішню частину щоки й цього разу навіть зробив ковток власної крові. Від гіркуватого присмаку стало нудотно, та ще й з’явився психологічний дискомфорт через те, як безпорадно він претендував на прозорість. Він відчув себе маленьким хлопчиком перед Жанною та Маріанною. Ще мить і розплачеться.