— Доброго ранку.
Маріанна піднесла чашку кави до губ, а потім утупилася в чоловіків погляд. Він був готовий до того, що вона бомбардуватиме його докорами, гнівними словами, виражатиме своє розчарування, але вона мовчала. Кидала виклик. Від її мовчанки йому було зле. Жодної втішної думки.
— У мене серце крається через те, що я завдав тобі болю.
Щирі вибачення Толлефа зависли в повітрі, яке відділяло їх одне від одного. У нього не виходило чітко артикулювати слова спокути, хоч він багато разів їх подумки повторював, аби підібрати слушний тон і покінчити з напругою поміж ними. Слова застрягли в горлі. Тишу увірвала вона.
— Трохи запізно для прекрасних почуттів, що зроблено, то зроблено. Назад повернення немає.
Вона раптово відкинула пухову ковдру на ноги й одним рухом жваво підвелася.
— Що ти робиш?
— Іду в душ та їду. У мене урок йоги, як завжди по суботах. Ти забув? Звісно. Тобі ж треба стільки всього пам’ятати й тримати в голові!
До примирення ще далеко, а несподівана манера поведінки Маріанни його спантеличила, він просто нерухомо сидів у кріслі — самотній і покинутий. Він чув, як тече вода в душі, вгадував такі знайомі рухи дружини за дверима ванної кімнати. Ці незначущі звуки їхнього приватного сьогодення повернули йому бадьорість. Він потроху опановував себе. Маріанна вийшла, огорнувшись рушником. Зазвичай вона так не робила, але раптом спіймала себе на думці, що не може показатися на очі Толлефу голою. Він обійняв її. Вона на декілька секунд зібгалася в його обіймах, а потім сказала, що не хоче запізнитися на йогу. Толлефу стало легше дихати, душа майже заспокоїлася.
— Поговоримо, коли ти повернешся, якщо захочеш. Я з дому нікуди не вийду. Чекатиму на тебе.
— Гаразд.
Гроза минула.
16
Тримаючи в руках фотоальбом Наталії, Толлеф пройшов до свого кабінету, відкрив ноутбук, зайшов на пошту. На нього чекало редагування повідомлення, якому він намагався надати помірний тон.
Дорога Наталіє. Він видалив слово «Дорога», потім повернув. Я отримав альбом зі світлинами, який ти передала мені через Жанну. Я усвідомлюю цінність цих зображень. Твої письмові нотатки надають багато інформації, і я відчуваю, яка це честь — отримати такий подарунок. Напевно, тобі було важко з ним розлучитися.
Я дуже хочу, щоб наше спілкування було простим і відвертим. Цей альбом я вважаю великим кроком у доброму напрямку. Розглядаючи ці світлини, я зміг легко уявити собі, якою у твоїх очах постала Норвегія в повоєнний період. Я не втримався від емоцій, побачивши нашу фізичну схожість. Мушу визнати, що для мене це — надзвичайна річ. Упродовж усього життя я ніколи ні на кого не був схожий. Можливість сказати: у мене чийсь ніс або рот — дуже важлива річ, я б навіть сказав — обнадійлива.
Приємно було побачити тебе всміхненою під руку з чоловіком перед будинками Осло, які я відразу впізнав. Коли я побачу ці будівлі, не зможу втриматися від думки, що понад шістдесят років тому на цьому місці стояла ти. Судячи із цих зображень, я зрозумів, що перед тобою розкрився новий, сповнений сподівань етап.
Мені бракує, між тим, великих пластів твого життя, і дуже хотілося б одного дня почути від тебе розповідь про них. Не бійся мене, я не планую перевертати твоє життя. Жанна переповіла мені вашу розмову про плакучу вербу, що загрожувала фундаменту будинку. Я не буду таким деревом. Можеш мені довіряти, життя навчило мене поважати ритм і волю людей, які поруч. Я вже не в тому віці, щоб виносити категоричні судження. Ми не змагаємося в армреслінгу, і я ніколи не пересилю твою руку.
Уже не час про щось шкодувати, треба врівноважити те, що було, і що є. Ми обоє досягли поважного віку, і без усіляких претензій я б сказав, що підійшли до моменту прийняття.
Я розумію твою настороженість. Знову прошу тебе: довіряй мені. На світлинах, які ти мені передала, тобі десь двадцять років. Перед тобою все життя, а позаду — минуле, частиною якого є я. Мені хотілося б, щоб ти мені його пояснила, і з мого боку не буде ані повчань, ані докорів, повір. Я тільки хочу, щоб ти розповіла мені свою історію, яка, до речі, є також і моєю історією.
З повагою
Толлеф
P.S. Ми з Маріанною відвідали презентацію Жанниної книжки про Міcсінґенські острови. Це було вкрай захопливо, і думаю, не тільки для нас, адже деякі світлини вчора ввечері знайшли своїх шанувальників.