Толлеф замислився на декілька секунд.
— Знаєш, Маріанно, що? Імовірно, так! Адже я така людина, сподіваюсь, хороша людина, і саме тому ти зі мною одружилася! Я люблю тебе, я люблю дітей, і мого серця вистачило б на ще одну дитину, я б ніколи не відмовився від дитини, що є плоттю від моєї плоті, як робить дехто, і на тобі це жодним чином не позначилося б!
Сказано, що сказано. І ці слова викликали в Маріанни великий порив кохання.
— Це сильніше за мене, я почуваю себе повністю виключеною зі всього, чим ти живеш. А ще я відчуваю так, ніби в мене відібрали власне життя! З тобою відбуваються абсолютно екстраординарні речі, а я лише глядачка всього цього, бо ти тримаєш інформацію при собі. Ми вже відвернулися одне від одного. Можна подумати, що я більше не існую.
— Маріанно... Звідки ти береш ці дурниці? Ще ніколи ти не була мені так потрібна, як зараз.
Він пригорнув її до себе, пристрасно обійняв, а потім повів за собою у вітальню.
— Ходімо погуляємо, розвіємося трохи. Я пропоную зайти в якийсь музей. А ще піти в ресторан, чом би й ні?
Після повернення Маріанна захотіла прилягти на пів годинки. Він скористався нагодою й відкрив ноутбук. Наталія відповіла. Його аж кинуло в жар, він поринув у читання повідомлення, що надійшло з іншого боку океану.
Дорогий Толлефе,
Я нічого не зрозуміла з твого повідомлення. На моєму подвір’ї ніколи не було плакучої верби. Я бачу лише одне пояснення цьому непорозумінню: вечір презентації, напевно, виснажив Жанну та посіяв плутанину в її думках. Вона — людина мистецтва, і як ти знаєш, у митців часто буває дуже багата уява. Не будемо до неї надто суворими, можна цілком зрозуміти її збентеження, спричинене такою важливою подією. Що ж до моїх коренів, сліди до них не те, щоб плутані, вони радше знищені. Я справді стерла своє минуле з пам’яті, так було треба. Якби ти бачив, на що було схоже місто Львів під час війни, ти б зрозумів. То було пекло, і я не маю жодного бажання знову в це зануритися. У мене там нікого не залишилося, я вже тобі про це казала. Мені шкода, що не можу задовольнити твою жагу, але будити мертвих я зовсім не хочу. Те, що ти в мене просиш, неможливо. Не наполягай. Я більше не думаю про минуле, займаюся суто приземленими справами. Переймаюся своїм артеріальним тиском, рівнем холестерину, комунальними платежами, погодою надворі. У мене вже не той вік, щоб розглядати глобальні питання.
Наталія
Ці декілька фраз повністю спантеличили Толлефа. Ця жінка, вочевидь, мала талант роздавати на горіхи. Усім без винятку. Не встиг він закінчити з її повідомленням, як задзеленчав телефон.
— Маєш хвилинку?
Утім, Жанна не дочекалася відповіді.
— Я щойно розмовляла з Наталією, вона в повному розпачі. Сказала, що ти ніяк не вгамуєшся й закидаєш її питаннями. Вона ж просто спалить мости. Що відбувається? Я думала, ми з тобою порозумілися з приводу того, що ти проявлятимеш більше обережності. Щоразу спілкуючись з тобою, вона відчуває себе на допиті, розумієш, як на звичайному допиті. Ти сам себе позбавляєш останнього шансу.
Толлеф відчув, як спиною пробігла холодна хвиля.
— Я просто намагаюсь дізнатися, ким були мої предки, і мені здається, це цілком законне бажання. Я щойно отримав альбом зі світлинами, який мене дуже схвилював, отже, зрозуміти мене нескладно.
— Звісно, я тебе розумію, але ж не забувай, до кого ти звертаєшся! Вона вся мов на голках, уяви собі! Між нами, Толлефе, на твоєму місці я б постеріглася використовуватися слово «законність» так, як робиш ти. Ти ним користуєшся, немов саме поняття було створене для тебе. А це слово служить усім, воно не твоя власність. Наталія, ймовірно, використовує ті самі аргументи для виправдання своїх позицій, які, дозволь мені це підкреслити, діаметрально протилежні твоїм. Скажи мені, якщо вона вирішить, що «твої запити» не мають законної сили, до кого ти звернешся, коли вона припинить спілкування? Подумай про це!
Якщо він поводитиметься так затято, я скоро залишусь єдиною співрозмовницею Наталії, — сказала собі подумки Жанна. Тим гірше для нього! У глибині душі вона вважала його дурнем за те, що він не сів на перший літак і не полетів на зустріч з матір’ю, а ще й йолопом за те, що не вдався до іншої стратегії.
Толлеф був не в гуморі приймати її напучування, і всі ці таємниці вже допікали до печінок. Він волів отримати відповіді й не бачив причин, чому б не донести цю думку до Жанни. Наталія навмисно проігнорувала деякі запитання, що він їх сформулював у першому листі, тому листі, який їй доставила Жанна. Важливий момент: він попросив підтвердити, що в документах, які є в національних архівах, записане справжнє прізвище її батьків. Навіть щодо цього він мав сумніви.