— Чому це?
— Бо мої пошуки залишилася безрезультатними, і я їй не вірю.
— Отже, ти справді шукав усюди. Коли ти їй сказав, що хочеш вирушити до Львова, вона ледь не знепритомніла.
— Мета виправдовує заходи!
Як міг він сподіватися на успіх подальших пошуків без цього підтвердження? Толлеф справді відчував, що із самого початку щось пішло не так: він не знав, ким був його біологічний батько, можливо, ніколи й не дізнається, адже Наталія стверджувала, що не знає його. До того ж, пані мати присвоїла собі право накладати вето на будь-яку тему, що може хоч на йоту поставити під сумнів автентичність вибудованої нею історії.
Толлеф ставав злим, і Жанні було дедалі важче слідкувати за його думкою. Вона визнала, що трохи заплуталась, а Толлеф відповів — Наталія підкреслила в ній цю рису.
— Так, люба моя. Схоже, що історія з плакучою вербою — витвір авторства Жанни Ламбер. Наталія щойно написала мені, що в неї у дворі ніколи не було дерева, близько або далеко схожого на плакучу вербу. Суцільна вигадка з твого боку. Хочеш, я зачитаю уривок з її листа, де йдеться про тебе?
— Мені ж це не наснилося, і я не маю звички висаджувати дерева в чужих садах, аби викликати в людей цікавість.
— Ти бачиш? Божевільня!
Вона натякнула, що їм обом слід заспокоїтися.
— Справжній клубок, і якщо я правильно розумію, вона не має наміру допомогти мені в цьому розібратися. Не уявляю, де шукати ту стартову точку, звідки можна відстежити моє генеалогічне дерево.
— Твоє дерево...
— Саме так! Дерево, якого не існує. Як тієї верби! — сказав він з трохи нещирим, вимушеним сміхом.
Останнє речення раптом розрядило напруженість атмосфери.
— Наталія — це загадка, яку нам доведеться розгадати. Мармурова статуя, і це зовсім не метафора.
— З часом вона пом’якшає. Я тобі цього бажаю, Толлефе.
Він додав, що ситуація з Альбертом Мюллером оповита таким самим, так би мовити, туманом, що й історія Наталії.
— Уяви, якби його належність до Volksdeutsche[13] була відома владі! Він би довго не протримався в Норвегії! Він воював у Сталінграді у складі німецької армії, отже, офіційно був ворогом Норвегії. Тільки цього факту вистачило б для вилучення його з програми біженців. Навіть якщо він опинився в Сталінграді проти своєї волі, це ніяк не відрізняло його від інших німецьких солдатів. Усі вони йшли туди п’ятами вперед.
— Дорогий Толлефе, у цьому рівнянні повно невідомих величин! Він — той чоловік, якого вона обрала, з ким захотіла зв’язати свою долю. Німець! І це при тому, скількох страждань вона зазнала через нацистський режим...
— Що могло об’єднати цих двох людей?
— Наталія стверджує, що музика.
— Я кружляю по колу. Дуже хочеться знайти спільний знаменник усім цим уривкам інформації. Я не розумію затятості Наталії, з якою вона заплутує сліди.
Жанна радо б продовжила бесіду, але час було повертатися до Фредрікстада. Вона порекомендувала Толлефу поводитися обережно, щоб не підірвати й без того ненадійний зв’язок з Наталією. Якщо їй на думку спаде спалити мости, повернути назад буде неможливо.
— Жанно, спробуй подивитися на цю історію моїми очима. Якщо вона нездатна пролити світло на власне існування, то без найменших докорів сумління відхреститься й від мого, — сказав він, придушуючи сльози.
— Толлефе, я знаю, що ти існуєш, і можу підтвердити тобі, що ти не походиш нізвідки. Ти багато чого успадкував від Наталії. Ти такий же упертий, як вона!
Вони обидва розсміялися.
— Дякую, Жанно, твій дзвінок мене розрадив.
17
Осінь добігала кінця. Листя з дерев укрило землю, а після буревію з градом, який нещодавно обрушився на Шамблі, Наталія вже передчувала зимовий холод, що згодом завітає до її суглобів і старих костей.
На кухню зайшов Джеф, кинувши погляд у вікно. Із вкрай роздратованим виразом обличчя він пробуркотів, що сьогодні вранці доведеться проковтнути дві філіжанки досить міцної кави, перш ніж піти вигуляти собаку.
Утім, для партії скраббла температура усталилася ідеальна. Шкода, бо Наталія вже вдягнула пальто, натягнула рукавички й ретельно вмостила на голові капелюшок. Джеф аж присвиснув, оцінюючи сміливість матері. Настав час поновити рецепт, і це не може зачекати. З огляду на прибулі з іншого боку Атлантики потрясіння, підтримка артеріального тиску на прийнятному рівні здавалася як ніколи важливою!
— Я ненадовго. Можеш уже витягати гру з коробки. Обіцяю задати тобі такий урок, що ти його забути не зможеш.
13
З нім. «етнічні німці» – загальна назва німецьких національних меншин у Європі напередодні та в роки Другої світової війни 1939–1945.