— Уже тремчу, ма, уже тремчу! Як повернешся, гра буде на столі. Побачимо, хто з нас кому задасть урок.
Джефова кава ще бігла струмком у кавоварці, коли Наталія повернулася, ляскаючи вхідними дверима. Вона була настільки розлючена, що забула зняти мокрі черевики. Здійнявши руки до неба, вона нарікала на злу долю, яка вочевидь її переслідувала. Виявилося, що її машину побило градом, мов свинцевими кульками. Коли таємничі сили вирушили на пошук жертви, звичайно ж, потік своїх зловісних чаклунств вони вивернули саме на неї. Як їй набридло це життя, чия цінність вочевидь перебільшена.
Колись їй довелося вдатися до нечуваних зусиль, щоб зачепитися за існування. І що вона отримала зрештою? Тільки прикрощі й розчарування. Час піти у засвіти.
Джеф стільки разів чув її скиглення, що навіть не дослухав до кінця. Він накинув пальто і, навіть не перевзувши домашні капці, вийшов перевірити спричинені машині пошкодження. Він прочинив вхідні двері й вигукнув:
— Тут роботи щонайменше на чотири тисячі доларів!
Наталія кинула сумку на стіл, зняла пальто й упала в улюблене крісло. Куди подівся її записник з адресами? Вона перекинула догори ногами всі кухонні шухлядки й нарешті знайшла блокнотик біля телефона на столі у вітальні. Їй довелося чекати хвилин десять на дроті, поки консультантка страхової кампанії зробила ласку відповісти їй. З інтонаціями папуги пані зачитала передбачений порядок дій. Наталія була третьою особою, що телефонувала цього ранку. Спочатку їй слід звернутися до станції технічного обслуговування, запросити оцінку отриманої шкоди в письмовому вигляді, а після сплати «скромної» франшизи в розмірі двохсот п’ятдесяти доларів компанія візьме на себе компенсацію різниці. Вона поклала слухавку, обірвавши консультантку на півслові, та знову вдягнула пальто. Вона поїде за покупками на своїй покоцаній тарадайці. Проте вона невдоволено пробуркотіла у бік Джефа:
— Чому це в гаражі стояла твоя машина, а не моя?
— Тому що раз у житті, ма, я повернувся додому раніше за тебе.
— Я хочу, щоб мене хтось супроводжував, щоб я не сама переймалася всім цим клопотом.
— Ти добре знаєш, що сьогодні я не можу. Якби твоя подружка Жанна жила в Монреалі, було б чудово, скажи?
Жанна дзвонила їй лише два рази після того, як залишила Квебек. Їй було не до того через купу справ. Толлеф натомість не пропускав ані тижня. Він телефонував щонеділі.
— Який зразковий син, — іронізував Джеф.
Зубоскальство Джефа здавалося їй дитинністю. Вона вказала пальцем на нього, ніби попереджаючи — тобі краще утриматися від образливих коментарів. Такий організований і надійний син, як Толлеф, напевно, забезпечив би їй підтримку, якої вона потребувала та на яку не дуже сподівалась.
Які соромні думки. Наталії стало ніяково, і вона відвернула обличчя, щоб Джеф не міг її розкусити. Толлеф, мабуть, поважає усталеність і стабільність. Імовірно, у нього на кухні висить настінний календар, де він помічає дні зустрічей, важливі події, дні народження — і все це занотовано та розплановано на цілі місяці наперед. Щонеділі, коли близько дванадцятої дня дзеленчав телефон, вона знала — це він. Який уважний і запобігливий син. Йому обрали батьків, які фонтанували любов’ю, а в нього був завеликий брак цієї любові. Ідеальне поєднання. Без сумніву, свого часу вона прийняла правильне рішення.
Їхні розмови почали переходити в стан застою, Наталія це чітко усвідомлювала. Він начебто цікавився всім, що вона казала, але про що вона могла розповісти йому? Хіба що про відвідування лікаря й читацького клубу? Її існування було монотонним, нічого захопливого, чим можна поділитися, у житті не відбувалося. А ще щоразу коли вона говорила про Жанну, Наталія доволі ясно відчувала легке роздратування Толлефа, хоча він старанно намагався його приховати. Після снотворних і більш-менш довгих преамбул до їхніх розмов він неминуче переходив до тиску зі своїми нав’язливими думками. Цього разу в останньому повідомленні, що він надіслав електронною поштою, Толлеф перейшов межу — вона відчула себе так, немов опинилася на допиті в Гестапо.
— Ма? На твої справи потрібно кілька годин, а я не можу чекати на твоє повернення. Доведеться нам перенести цю партію в скраббл на завтра. Ти ж знаєш, що в мене урок у Монреалі.
— Не переймайся. Я сама впораюсь з проблемами.
— Добре... добре! А ти впевнена, що хочеш їхати? На дорогах можлива ожеледь.
— Якби я чекала на безхмарне синє небо, а ще на зорі, щоб вони прихильно вишикувалися, а ще на сприятливі обставини, мене б уже не було на світі, принаймні тут я б точно не була й не вела б із тобою розмови про дощ і погоду.