Плутаним голосом вона видавала гортанні звуки й белькотіла незрозумілі слова, немов розмовляла незнайомою для нього, якоюсь вигаданою мовою.
У горлі Джефа застрягло ридання. Тут запанікував він і набрав на телефоні 911.
19
Коротеньке повідомлення. Декілька абсолютно беземоційних речень.
У міру того, як вона читала повідомлення, літери на екрані ноутбука змішувалися між собою. Жанна перечитала. Серце почало битися дужче.
Жанно!
Погана новина, після нашого повернення з подорожі я прочитав повідомлення від Джефа, надіслане чотири дні тому: у Наталії стався інсульт. Лікарі вважають її стан важким, але стабільним. Я поінформую тебе, як дізнаюсь подробиці. Я просто спустошений цією новиною. Єдине, що заспокоює — ситуація начебто покращується.
Я дам тобі знати.
Толлеф.
Жанна набрала номер Толлефа. Чужим від хвилювання голосом вона запитала його про новини. Він щойно розмовляв з Джефом по телефону. Спочатку Наталію відправили в реанімацію, де вона перебувала впродовж двох днів. У цей період її стан вважався критичним. Потім стан стабілізувався, і її перевели до звичайної палати. Джеф ще не оговтався від стресу, який пережив тієї драматичної ночі. Він описав Толлефу сцену, як міг. Мати мала такий страшний вигляд, що він запанікував. Вона на деякий час знепритомніла, і Джеф, за його словами, подумав, що вона померла. Перш ніж її забрала швидка, вона назвала його ім’я — його, Толлефа! — і висловила бажання, щоб він був поряд із нею. Джеф вирішив, що мусить з ним поділитися.
— Вона попросила побачити тебе?
— Уяви! Вона хоче МЕНЕ побачити!
Толлеф усвідомлював, який ефект ця новина справила на Жанну. Утриматися від смакування моменту він не міг. Усупереч серйозності ситуації його підживлював просвіток надії. Вона це помітила в його голосі.
— Я рада за тебе.
Толлеф повідомив Жанні координати лікарні, а також номер телефону палати, у якій лежала Наталія.
— Як будуть новини, сповісти мене.
Хоч Наталія ділила палату з іншою жінкою, вона мала змогу приймати дзвінки. Щойно Толлеф переговорив з Джефом, він одразу набрав номер лікарні. Розмова з матір’ю тривала недовго, адже зрозуміти її вимову було нелегко. Їй не вдавалося чітко артикулювати звуки. Кожне слово вимагало від неї таких зусиль, що вона не витримала й попросила зателефонувати пізніше.
З огляду на обставини, Толлеф не насмілився запитати, чи справжнім є її бажання його бачити. Якщо чесно, він боявся, що Джеф якось не так зрозумів і що Наталія ніколи не хотіла просити його про приїзд до Канади.
Жанна ходила з кутка в куток по своїй хаті. Ця новина настільки засмутила її, що вона подумувала вирушити до Монреаля.
Вона надіслала Толлефу повідомлення:
Не плануєш їхати ближчим часом?
За десять хвилин на її електронну пошту надійшла відповідь:
Упродовж цих довгих місяців я багато страждав через те, що Наталія так уперто гальмувала мої пориви. Такий поворот мене дуже тішить. Звісно, краще б він стався за інших обставин. Як ти знаєш, я сподівався, що вітер зміниться, і вона виявить бажання мене побачити, познайомитися зі мною. Потрібна була хвороба, щоб ця потреба виникла в неї терміново. Я тільки сподіваюсь, що вона повністю одужає. Усе це дуже непокоїть. Джеф натякнув, що краще дати Наталії трохи часу, щоб вона зібралася з силами. Думаю, варто дослухатися до його поради. Я не хочу нічого форсувати, усе ж таки це Джеф певною мірою несе відповідальність за матір. Я не хочу переходити межі, які він окреслив. Джеф запевнив мене, що у разі — не дай Боже — погіршення стану Наталії я дізнаюсь про це першим.
За наявних умов довгих бесід бути не може, хоч як не прикро. Я сам у цьому пересвідчився, почувши її по телефону. Краще почекати, щоб можна було організувати більш задовільну зустріч. Лікарі начебто налаштовані позитивно. Вона потроху відновлює сили. Це надзвичайно для людини її віку. Вони не можуть дати точний прогноз, бо період одужання залежить від багатьох чинників. Лікарі вже кажуть про можливість повернення додому за кілька тижнів. Домашнє оточення створить більш сприятливу атмосферу для відвертих і сердечних розмов, ніж лікарняний центр. Ураховуючи обставини, вітер перемінився, і я не можу втриматися — дивлюся в майбутнє з оптимізмом.
Жанна була приголомшена. Мимоволі вона всім своїм єством пручалася цьому розсудливому й беземоційному тону. Вона вкотре констатувала, що вони з Толлефом — це два полюси, два антиподи за типом особистості. Йому слід застрибнути в перший же літак! Так хотілося взяти його й добре струсонути. Що за божевільна думка — дати час старенькій, майже дев’яносторічній жінці? Інсульт часто має фатальні наслідки для людей такого віку, чи він того не знає?