— Судити про це й робити висновки нібито мушу я, чи не так? А ти хочеш усім керувати сама й самостійно вирішувати, чи здатна я приймати те, що ти можеш мені сказати. Ти мені не довіряєш.
— Ти не маєш уявлення, про що просиш, — повторила Наталія.
Серйозний і потужний голос Наталії налякав її сусідку по палаті, і та подзвонила у дзвоник, кличучи на допомогу. Коли прийшла медсестра, стара сиділа зі зведеними руками й широко розтуленим ротом, немов зяюча безодня, ладна проковтнути все повітря в кімнаті. Жанна вибачилася. Зусилля, витрачене Наталією на те, щоб викричати свій гнів, спричинило в неї сухий кашель. Здавалося, вона задихається. Жанна квапливо налила їй прохолодної води в склянку та допомогла випити. Медсестра зауважила, що краще буде залишити зараз пацієнтку для відновлення сил.
— Ліпше повертайся завтра, — сказала Наталія. — Нам обом слід заспокоїти думки.
Але Жанні не вдавалося заспокоїти думки, вона відчувала себе використаною. Наталія вимагала від неї не більше, ні менше, а такої дружби, яка б стала їй щитом проти Толлефа. Неважливо, які аргументи висувала Наталія, останнє слово завжди залишалося за нею. І знову все це викликало в Жанни прикре дежавю. Такі дискусії завжди закінчувалися неминучим: після вісімнадцяти років будеш робити все, що хочеш, а зараз вирішую я, подобається це тобі чи ні.
— Завтра я не прийду, — сказала Жанна, — у мене побачення з коханцем. З одруженим коханцем.
Наталія зробила їй знак, мовляв, забирайся швидше.
24
Зустріч з Наталією посіла важливе місце в її житті. Жанна почала усвідомлювати, що в цих стосунках вона мимоволі культивувала химерну ідею стосунків мати-дочка. Так сталося саме собою, без прямого умислу. Це бажання проторувало собі шлях абсолютно несвідомо, проростаючи з душевних пробілів, які вона з подивом виявила в собі. Від часу спілкування з Наталією, Жанна все частіше думала про матір.
Їй справді потрібна ще одна мати? Її власна померла, і вона ніколи не шукала їй заміну. Принаймні свідомо. Навіть не пам’ятала тих почуттів, що відчувала до своєї мами. Утім, Наталіїна таємниця її спокусила, Жанна дозволила себе звабити, і щойно їй захотілося зазирнути по той бік дзеркала цієї унікальної жінки, як та почала говорити лише про посохлі губи, про біль у спині та баночку з вазеліном. Не для того Жанна здійснила таку подорож, щоб послухати, як вона цілими годинами скаржиться на зім’яте простирадло, на якому незручно лежати. Усі ці плачі Єремії заповнювали собою весь невеликий час, який вони провели разом. Годі вже.
Наталія не обтяжувала себе такими піднесеними поняттями, як безумовна любов. У неї була алергія на такі речі. Чи сильно вони відрізняються одна від одної? Жанна відчула глибоку бентегу. Вона сама щойно відмежувалася від подруги тільки тому, що та не відповідає її власним сподіванням. Жанні стало соромно через свої необґрунтовані очікування й егоїстичні почуття, вона вмостилася біля кухонного столу й узялася за перегляд світлин, які зробила напередодні. Їй вдалося впіймати головне: непроникність своєї моделі. Жанна відклала фотоапарат. Стоячи під душем, огорнута благодійним теплом води, вона змила з себе всі свої печалі та втому. Синьо-біла ванна кімната перетворилася на сауну, і їй починало трохи паморочитися в голові.
Ранок закінчувався. Ще трохи й прийде Крістоф. Вона вдягла коротеньку зелену сукню, яка ставала їй в пригоді на всі випадки життя, і зібрала волосся пучком на потилиці, потім нанесла легенький макіяж. Він візьме мене такою, якою я є.
Жанна проглянула свій телефон. Шкода, у мене така ситуація, що я мушу скасувати побачення. Я надіслав тобі мейл.
Він їй справді написав.
Ось я зіткнувся з реальністю. Сьогодні вранці. Я дивлюсь у дзеркало й не впевнений, що мені подобається те, що я в ньому бачу. Ти скоро повернешся додому, і я вже не знаю, куди нас це заведе. У моєму серці живе незабутній спогад про коротку й потужну пригоду, яка могла б стати тривалою, якби життєві обставини зіграли нам на користь.
Можливо, я пошкодую про те, що зараз напишу, але визнаю — я часто приходжу на наші побачення з наміром встановити між нами клімат дружби. А втім, розстібаю штани й забуваю про всі свої рішення. Якщо чесно, мушу сказати, що я знаю небагато чоловіків, здатних устояти перед жінкою, яка готова кохатися.
Жанна припинила читання, у неї занило серце. Це останнє речення глибоко ранило. Вона заварила собі ще одну чашку кави й повернулася до комп’ютера.