— Я радий, що вона нарешті попросила про зустріч з тобою, а то я вже справді почав вірити, що в неї немає серця.
Толлеф у веселому гуморі подивився на годинник. Двадцять друга година, тобто в Канаді четверта дня.
— Нумо наберімо її, дуже слушний момент. Жанна мені сказала, що буде в неї на Різдво. Ти теж привітаєшся.
Ця пропозиція заскочила Маріуса зненацька, він не планував розмовляти з Наталією перед усією родиною. Толлеф напам’ять знав номер, тож набрав його, не зволікаючи. Він запропонував Маріанні приєднатися до них, вона хоча б почує голос Наталії. Різдвяний вечір набував ноток урочистості. Наталія відповіла після чотирьох дзвінків.
Толлеф привітав її від всієї сім’ї та поцікавився станом здоров’я. Вона зовсім недобре почувалася, страждала на сильний головний біль і була настільки знесилена, що не могла впоратися з жодною справою, навіть гра скраббл її більше не тішила. Усупереч усьому лікарський консиліум визнав її готовність повернутися додому.
— Це не Норвегія. Наша система охорони здоров’я наскрізь прогнила. Лікарі прийняли рішення з управлінських позицій. На період різдвяних свят персоналу менше, отже, треба зменшити кількість пацієнтів.
— А ти б хотіла залишитися в лікарні?
— Я зовсім не це сказала. Усе, що я сказала, — так це те, що я дуже обмежена в діях, пригнічена, на душі важко. Я просто баласт для Джефа, і він не знає, як йому із цим усім упоратися. Він ніколи не піклувався про інших, тільки про себе. Вибач, я не мусила так говорити, він робить усе, що в змозі, бідолаха! Хоч там як, кажу тобі — я перестала боротися. Коли прийде смерть, а це вже не за горами, я не сперечатимуся й піду собі.
Толлефа трохи спантеличив депресивний кут, у який завертала розмова. Він хотів поділитися своїм святковим настроєм, от тобі й маєш. Він нагадав їй, що моральна сила неодноразово врятовувала її з найгірших ситуацій. Саме ця сила допоможе й цього разу відновити свої здібності.
— Треба вірити. Віра рушить гори!
Передчуваючи, що Толлеф не планує спинятися й ще довго сипатиме щедротами підбадьорювання, Маріанна вирушила на кухню, щоб скласти тарілки, до неї приєднався Маріус у пошуках ще одного пива.
— Важкий момент, безперечно, але ти ж боєць, це — твоя натура. Ти знайдеш в собі сили жити далі, як свого часу ти вижила у війні. Це не абищо.
— Як би я хотіла, щоб люди раз і назавжди припинили вести зі мною розмови про війну та Гітлера. У той час я принаймні була на щось здатна. До речі, знай, ніхто не вийшов з війни неушкодженим.
Толлеф замовк.
— Нарешті! Мабуть, краще було б податися до спецустанови, — сказала вона.
— Ти цього справді хочеш?
— Звісно, ні! — відповіла вона роздратовано. — Ти мене зовсім не знаєш!
Кому як не Толлефу знати, що він її зовсім не знає, але він удав, що не почув. Він перервав її й попросив зачекати кілька секунд, після чого підніс телефон до сина та дружини.
— У мене є сюрприз для тебе. Тут поруч дві особи, які хочуть привітати тебе разом зі мною.
Маріанна відчувала, що Толлеф утратив упевненість, тож вичавила з себе кілька люб’язних слів. Щодо Маріуса, він поводився доволі весело — відрекомендувався, а потім запитав, чи є сніг там, де вона живе. Її відповідь, мабуть була, короткою, бо він швидко почав розвивати тему, розповідаючи про снігові насипи, які намело на вулицях Драммена впродовж дня. Ще він додав, що йому дуже кортить зустрітися з нею і що, якби вона погодилася, він хотів би приїхати до неї зі своїми батьками. Він побачив, як Толлеф прикусив губу. Маріус додав, що обговорить це з батьком, і разом вони вирішать, як буде краще зробити. Потім він передав слухавку Толлефу. Зрештою, Маріус був задоволений собою. Щоб він дозволив Наталії себе налякати, у жодному разі!
— От бачиш, ти потроху знайомишся з іншими членами родини.
Наталія зауважила, що в її віці людям не завжди рекомендовані сюрпризи. Намагаючись полегшити тон бесіди, Толлеф згадав про світлини, які планує їй привезти. Довелося перелопатити чимало інформації, щоб знайти відомості про мюсенський табір. Він знайшов дуже цікаві історії стосовно німецького коменданта на ім’я Ганс Аумейер. Толлеф розповість їй, який внесок зробила ця людина у створення та існування табору, де потім вона знайшла притулок. Скільки всього вони можуть одне одному розповісти.
— Припини.
— Добре. Я все одно всього тобі не скажу. Прибережу інші сюрпризи до нашої зустрічі.
— Припини, Толлефе, між нами виникло непорозуміння.