— Непорозуміння?
Щойно він вимовив ці слова, у кімнаті запанувала оглушлива тиша. Дружина та син не зводили з нього очей. Він не насмілювався дивитися на них у відповідь, поки слухав Наталію, яка пояснювала йому, чому його візит не є бажаним.
— Утім, це ж за твоїм проханням я почав готуватися до поїздки!
— Послухай, Толлефе, мабуть, я справді просила про це. Принаймні так мені кажуть, але я не пам’ятаю. Нічого не пам’ятаю. Не забувай, що я була напівпритомна. Однак, з огляду на обставини, на мене злитися не можна, я марила! Не хочу здаватися злою, Толлефе, я просто не в силах знести такі емоції. Це все.
— А Жанна? Ти була несвідомою тоді, коли попросила її зв’язатися зі мною й запитати, чи згоден я провідати тебе?
Вона проігнорувала його запитання.
— У тебе гарне життя. Я тобі не потрібна. Я нічого не можу запропонувати тобі. Мені нелегко це казати, повір. Краще нам так і залишитися на рівні стихійних обмінів повідомленнями. Я хочу підтримувати контакт, і мені буде дуже приємно отримати світлини, які ти зробив для мене. Дуже зворушливо з твого боку.
Толлеф онімів.
Він підвівся, щоб набратися хоробрості для завершення цієї жахливої розмови, але вона його випередила. Останнє слово залишилося за нею. Вона порадила йому добре дбати про свою родину. Це все, що мусить важити для нього. У нього були добрі батьки й більше шансів у житті, ніж у багатьох інших людей. Толлеф ледь не розпочав аргументацію, але запізно. Під приводом великої втоми Наталія вже поклала слухавку.
Приголомшений всім щойно почутим, він оперся на стіну, щоб не впасти, а потім розридався.
— Вона більше не хоче, щоб я приїздив.
Маріус ніколи не бачив, як плаче батько. Він просто вибухнув від гніву.
— Це не жінка, а монстр!
Толлеф спочатку пильно подивився на сина, а потім закричав, щоб той замовк.
— У тебе неприємна манія привласнювати собі почуття, що тебе не стосуються. Це мене відринули. Мене. Не тебе. Це мій біль, не твій. Ти абсолютно нічого не знаєш про цю жінку. Не суди її.
— Та як ти можеш її захищати?
У цю мить до вітальні ввійшла Юлія й перелякалась, побачивши сварку між чоловіком і свекром. Вона поглядом запитала Маріанну, мовляв, що відбувається, і Маріанна зробила знак не втручатися.
Маріус осушив пиво та налив собі повну чарку аквавіти. Толлеф присів поруч. Знесиленим голосом він попросив сина не підливати масла у вогонь. Остання відмова матері завдала йому страшного удару. Маріус налив батькові горілки. Толлеф зробив ковток за компанію з сином, а потім поставив чарку на стіл.
— Вибач, тату. Мені боляче за тебе, ти абсолютно не заслуговуєш на таке, от і все. Що тепер робитимеш?
Толлеф зволікав кілька секунд перш, ніж відповісти, витер очі.
— Я вийду пройдусь, ось що я зроблю.
Толлеф пішов до себе перевдягтися, і вони почули, як зачиняються вхідні двері. Смертельну тишу, що панувала у вітальні, перервав Маріус:
— Він має рацію, я не знаю цієї жінки. Але це не заважає мені відчувати до неї огиду. Я не думаю, що хоч колись відчував до когось стільки ненависті. Я б хотів опинитися з нею віч-на-віч, щоб сказати їй усе, що і як я думаю. Не факт, що втримаюсь від цього задоволення. Це ж просто незаконно так ігнорувати свого сина! Вона удає, ніби він не існує, ніби мій батько — далекий знайомий, з яким вона може обговорювати якісь банальності.
Маріанна вирішила, що краще дати Маріусу можливість випустити пару до повернення Толлефа й пішла поратися на кухні, розкладаючи тарілки по шухлядках. Юлія їй дуже допомогла, і щойно весь посуд опинився на своєму місці, вона запропонувала Маріусу піти разом у ліжко. Уже було пізно, а діти завтра рано прокинуться, вони завжди рано прокидаються. Тож Маріус з Юлією поцілували Маріанну й порадили теж лягти спати. Який сенс чекати Толлефа?
Наталія не згадувала коменданта Ганса Аумейєра відтоді, як покинула Норвегію. Толлеф справді думав розповісти їй, ким був цей офіцер, що стояв біля джерел будівництва мюсенського табору? Коменданта Аумейєра було заарештовано за місяць після завершення війни, він усе ще був одягнутий у форму військ SS. Усі, хто читав тодішні газети, був так чи інакше в курсі блискучого захоплення, яке провели союзники. Це трапилося буквально за кілька днів після народження Толлефа, Наталія була ще в лікарні. Перед тим, як її прийняли до мюсенського табору, вона тисячі разів прогулювалася перед в’язницею, де сидів Аумейєр в очікуванні допитів військовими спецслужбами США. Спочатку Мюсен було замислено як концентраційний табір. А втім, саме тут вона була такою щасливою! Іронія долі!