— Добрий день, Толлефе, — сказала Жанна, простягаючи йому руку. — Дочка сьогодні повертається до себе. А у вас є онуки?
— Так, двійко.
Він намагався вирахувати Жаннин вік. Можна припустити, що їй років сорок — сорок п’ять. Рудаве хвилясте волосся до плеч, округле личко. Вона носила сорочку кольору зеленого яблука та прямі штани. Дуже погідний, безтурботний вигляд. У її присутності йому одразу стало спокійно.
— Ваш дзвінок мене заінтригував, Толлефе.
Не залишаючи йому часу на відповідь, вона додала:
— Після двох годин дороги ви, напевно, хочете пити! Одну хвилинку, я зараз що-небудь принесу втамувати спрагу.
Жанна спустилася в погріб за пляшкою смородинового соку, останньою представницею врожаю минулого літа.
Під час телефонної розмови Толлеф здався їй надто таємничим, але переконливим. Цей візит ні до чого її не зобов’язує. Він передав вітання від Андреаса й сказав, що спочатку просто хоче поділитися одним проєктом, де б дуже знадобилося її співробітництво. Про що взагалі йдеться?
Хоч вона з повагою ставилася до творчості Андреаса, можливість спільної акції здавалася малоймовірною. Вона тусується з людьми того ж самого кола, що й він, час від часу вони перетинаються. Та й усе. Андреас займався фігуративним живописом, мав певний успіх, але Жанна аж ніяк не асоціювала себе з цією формою мистецтва. А від останніх його творів і взагалі була не в захваті. Якщо чесно, на її думку, його творчість перебувала в стані стагнації. До того ж, у неї немає часу вкладатися в інший проєкт, оскільки вона вже працює над дуже близьким її серцю фотоальбомом про Міссінґенські острови. Вона вже багато чого зробила в цьому напрямку, залишилося тільки розсортувати світлини, зроблені на островах восени, потім відібрати тексти її подруги — місцевої поетеси Леї Йосефсен, щоб об’єднати їхню творчість в одній книжці.
Не дуже схильна до нової творчої пригоди, вона все ж таки не встояла перед цікавістю й погодилася на зустріч із цим Толлефом, сподіваючись, що не опиниться в незручних обставинах, і їй не доведеться пояснювати причини своєї відмови. Вона ненавиділа подібні ситуації.
Толлеф ще не присів. Він намагався підтримати свою рішучість, переглядаючи книжки, що лежали стосом на столі.
Жанна подала йому велику склянку соку й запросила сісти. Потім вона пішла за світлинами, щоб показати йому над чим наразі працює. Він уже чув про цю групу островів. Міссінґенські острови в затоці Осло-фіорд. Його друзі, що мали вітрильники, інколи там зупинялися на ночівлю. Проте фотографій цього місця він ніколи не бачив. Під променями вранішньої заграви хвилювався жовтий лишайник, що вкривав скупчення магматичних скель. Толлеф відзначив драматичну красу світлин, які дихали самотністю й задумливістю. Жанна оцінила комплімент.
— Перепрошую, ці світлини розкидані всюди по кімнаті, я власне тим і займаюсь, що підбираю їх для книжки. Мені потрібно бачити все одразу, щоб зробити правильний вибір. У результаті вони заполонили вітальню! А ми з донькою їмо за столом на кухні. Але ніхто не скаржиться! — додала вона зі сміхом.
Толлеф не кривив душею, коли казав Маріусу, що тисячі разів думав зателефонувати Жанні, але ця ідея не набула дійсних образів в його голові. Тепер, коли він сидів перед Жанною, розроблена ним стратегія здавалася вкрай фантастичною. Він уже не уявляв собі, як вийти на тему розмови. Від зніяковілості, що зростала в ньому шаленими темпами, його врятувала Мартіна з тацею печива й сиру. Вона вийшла, тихенько зачинивши за собою двері.
— Піклувальниця!
— Так. Останнім часом мене настільки поглинула робота, що я не дбала ані про неї, ані про дитину, радше навпаки. Усе робила дочка. Я в неї боржниця. Не люблю відчувати себе безкорисною.
— Радий це чути, адже я приїхав саме запропонувати вам побути корисною в одній справі, — відповів він з хитринкою.
Жанна підняла руку.
— Послухайте, Толлефе, одразу скажу — я вже працюю над проєктом, який забирає увесь мій час, і не хочу марнувати сили направо й наліво. Я хочу встигнути до відпустки у Квебеці. Зі всією повагою до Андреаса на цей момент ніяких колаборацій з іншими митцями, окрім Леї Йосефсен, я не планую.
— Ну що ви, ідеться не про це, запевняю вас! У мене жодного хисту до мистецтва. Справді, жодного! Я не художник, не фотограф. На зустріч з вами я приїхав виключно в особистій справі.
Жанна розслабилася. Йому вдалося розбурхати її цікавість. Вона дуже уважно вислухала історію Толлефа. Його емоційна стриманість трохи спантеличувала. Він щойно довірив їй головний секрет свого життя, а вигляд мав такий, наче розповів математичну загадку. Він просив у неї допомоги тоном людини, яка намагається з’ясувати співвідношення між змінними свого генеалогічного дерева. Його стурбованість видавав хіба що тембр голосу, який тремтів упродовж розповіді, але очевидних проявів почуттів він собі не дозволив. Толлеф розповів Жанні про те, яку роль просить її зіграти. Якщо вона погодиться, звісно.