() Добрий Петро! Серце моє против волi за його вступається!
Наталка плачет, возный рассуждает.
й. Що не говори, а менi жаль його.
а. На чiм то все се окошиться?
() Ти, вашець, — теє-то як його — куда тепер помандруєш?
о. Я iшов в Полтаву, но тепер пiду так, щоб нiколи сюда не вертатись… Iще пару слов скажу Наталцi. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву i для тебе в дальнiх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли i згодовалися вкупi у твоєї матерi, нiхто не воспретить менi почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив — все твоє: на, возьми! (- .) Щоб пан возний нiколи не попрекнув тебе, що взяв бiдну i на тебе iздержався. Прощай! Шануй матiр нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.
а. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грiшми можна од його одкупитися: воно тут! (.) Не треба менi грошей твоїх. Вони менi не поможуть. Но бiдою нашою не потiшаться вороги нашi… I моїй жизнi конець недалеко… (.)
( )Петре!
() Мамо! Кого ми теряємо!
() А тобi як вiн здається?
й. Такого чоловiка, як Петро, я зроду не бачив!
() Размишлял я предовольно, i нашел, что великодушной поступок всякiї страстi в нас пересиливаєть. Я — возний i признаюсь, что от рожденiя моєго расположен к добрим дiлам; но, за недосужностiю по должностi i за другими клопотами, доселi нi одного не здiлал. Поступок Петра, толiко усердний i без примiсу ухищренiя, подвигаєть мене на нижеслiдующеє… (.) Ветхая деньми! благословиши лi на благоє дiло?
а. Воля ваша, добродiю! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.
й. Добрий Петре i бойкая Наталко! Приступiте до мене! ( .) Благослови дiтей своїх щастям i здоров’ям. Я одказуюсь од Наталки i уступаю Петру во вiчноє i потомственноє владiнiє з тим, щоб зробив її благополучною. (.) Поєлiку же я — возний, то по привiлегiї, Статутом мнi наданой, заповiдаю всiм: «Где два б’ються — третiй не мiшайсь!» i твердо пам’ятовать, що насильно милим не будеш.
и ( ) Мати наша рiдная, благослови нас!
а. Бог з’єднаєть вас чудом, нехай вас i благословить своєю благостiю…
а. От таковi-то нашi полтавцi! Коли дiло пiде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.
й. Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернiї.
о. Наталко! Тепер ми нiколи не розлучимося. Бог нам помiг перенести бiди i напастi, вiн поможе нам вiрною любовiю i порядочною жизнiю буть примiром для других i заслужить прозвище добрих полтавцiв. Заспiвай же, коли не забула, свою пiсню, що я найбiльше люблю.
а. Коли кого любиш, того нiчого не забудеш.
№ 19
Хор