й. А що тут довго думати? Старостiв посилати за рушниками, та й кiнець. Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.
й. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад бурякiв — теє-то як його — так де! Нi приступу!
й. Що ж вона говорить, чим одговорюється i що каже?
й. Она iзлагаєть нерезоннiї — теє-то як його — причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бiдною, а мене багатим; себе простою — теє-то як його — а мене возним; i рiшительний приговор учинила — що я їй, а она мнi не рiвня — теє-то як його.
й. А ви ж їй що?
й. Я їй пояснил, що любов все равняєть.
й. А вона ж вам що?
й. Що для мене благопристойнiє панночка, нiж простая селянка.
й. А ви ж їй що?
й. Що она — теє-то як його — одна моя госпожа.
й. А вона ж вам що?
й. Що она не вiрить, щоб так дуже — теє-то як його — можна полюбити.
й. А ви ж їй що?
й. Що я її давно люблю.
й. А вона ж вам що?
й. Щоб я одв’язався од неї.
й. А ви ж їй що?
() Що? Нiчого!.. Тебе чорт принiс — теє-то як його — Наталка утекла, а я з тобою остався.
й. Ой ви, письменнi! Вгору деретеся, а пiд носом нiчого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рiвня. У неї не те на серцi…
й. Не те? А що ж би такеє?
й. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтавi i покiйний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець вирiс славний, гарний, добрий, проворний i роботящий; вiн од Наталки старший був годiв три або чотири; з нею вигодовавсь i зрiс вкупi. Терпило i Терпилиха любили годованця свого, як рiдного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадiявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рiвнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями i цехмистрами — пив, гуляв i шахровав грошi; покинув свiй промисел i мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра i вигнав його iз свого дому; послi, як не стало i послiднього сього робiтника, Терпило зовсiм iзвiвся; в бiдностi умер i без куска хлiба оставив жiнку i дочку.
й. Яким же побитом — теє-то як його — Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селi?
й. У Терпила в городi на Мазурiвцi був двiр — гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом i садком. Терпилиха по смертi свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собi хатку i тепер живе, як ви знаєте.
й. А вишереченний Петро де — теє-то як його — обрiтається?
й. Бог же його зна. Як пiшов з двора, то мов в воду упав, i чутки нема. Наталка без душi його любить, через його всiм женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.
й. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловiка, которго — теє-то як його — можеть бить, i кiстки погнили. Лучче синиця в жменi, як журавель в небi.
й. Або, як той грек мовляв: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник»… А я все-таки думаю, коли б чоловiк добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.
й. Сердечний приятелю! Вiзьмися у Наталки i матерi хожденiє iмiти по моєму сердечному дiлу. Єжелi виiграєш — теє-то як його — любов ко мнi Наталки i убiдиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанiї, то не пожалiю — теє-то як його — нiчого для тебе. Вiр — без данi, без пошлини, кому хочеш, позов заложу i контроверсiї сочиню, — божусь в том — єже-єй! єй!
() Що ж? Спрос не бiда. Тут зла нiякого нема. Тiлько Наталка не промах!.. О, розумна i догадлива дiвка!
й. Осмiлься! Ти умiєш увернутись — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна i брехнути для обману, приязнi ради.
й. Для обману? Спасибi за се! Брехать i обманьовать других — од Бога грiх, а од людей сором.
й. О, простота, простота! Хто тепер — теє-то як його — не брешеть i хто не обманиваєть? Повiр мнi: єжелi б здесь собралося много народу i зненацька ангел з неба з огненною рiзкою злетiв i воскликнул: «Брехуни i обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!..» — єй-єй, всi присiли би к землi совiстi ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближнiх, а то бiда — теє-то як його — що часто лжем iлi ради своєй вигоди, iлi на упад других.
й. Воно так, конечне, всi люди грiшнi, однако ж…
й. Що «однако ж»? Всi грiшнi, та iще i як!.. I один другого так обманюють, як того треба, i як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай. ()
№ 6
й. Воно так! Тiлько великим грiшникам часто i даром проходить, а маленьким грiшникам такого задають бешкету, що i старикам невпам’ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю i зараз iду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, — може, воно i добре буде, коли ваша доля щаслива.
Дуэт № 7
Возный и выборний.