о. Правда твоя, брате; но я, благодаренiє Богу, до сього часу прожив так на свiтi, що нiхто нiчим мене не уразить. Не знаю, чи моя одинакова доля з тобою, чи од того, що i ти чесний парубок, серце моє до тебе склоняється, як до рiдного брата. Будь моїм приятелем…
Те же и выходит от Терпилихи с перевязанною рукою шелковым платком.
— в белом рушнике через плечо, каковые дают в Малороссии старостам при сватанье.
выходит вперед и прохаживается впоперечь сцены с довольною миною.
и стоят в стороне поотдаль, а выборный громко говорит в дверь Терпилихи.
й. Та ну-бо, Борисе, iди з нами! Менi до тебе дiло єсть.
()Дайте йому покой, пане виборний! Нехай трохи прочумається.
й. Та надворi швидше провiтриться.
а. В хатi лучче: тут нiхто не побачить i не осудить.
й. За всi голови! (.) Не стидно, хоть на сватаннi i через край смикнув окаянної варенухи. (.) Здоров, Миколо! Що ти тут робиш? Давно вернувся iз города?
й. Не обрiтається лi в городi новинок каких курйозних?
й. Адже ти був на базарi — що там чути?
а. Не чув, далебi, нiчого. Та в городi тепер не до новин; там так старi доми ламають, та улицi застроюють новими домами, та кришки красять, та якiсь пiшоходи роблять, щоб в грязь добре, бач, ходити було пiшки, що аж дивитись мило.
й. Дивитись мило, а слухати, що мiщанство i купечество говорить, чи мило, чи нi?
й. А що ж вони будуть говорити? Не тепер же та й не од себе видумали таку перестройку города. Хто ж виноват безпечним людям, що не запаслися заздалегiдь деревом, досками i дранню. Од того i тяжко. Ви думаєте, весело i старшинi принуждати других виполняти те, що їм велять. Та що ж робить, нiгде дiтись, коли треба управлятись.
й. Що правда, то правда; трохи крутенько загалили, так i те ж треба сказати, що всякий господар для себе ж i строїть.
а. Iншi хати такi були, що якби не велiли порозламовати, то б од вiтру самi попадали i подавили б своїх хазяїнiв. Коли прислухатись, хто бiльше гримає на сю перестройку, то однi тузи, багачi. А середнього розбору мовча строять. Да уже ж i город буде, мов мак цвiте! Якби покойнi шведи, що згинули пiд Полтавою, повставали, то б тепер не пiзнали Полтави!
й. По крайнiй мiрi — теє-то як його — чи не чути чого об обидах, спорах i грабежах i — теє-то як його — о жалобах i позвах?
й. Та що його питати: вiн по городу гав ловив та витрiшки продавав… (.) Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш — вiн заручився.
а. Поздоровляю вас, добродiю… А з ким же Бог привiв?
й. З найкращою зо всього села i всiх прикосновенних околиць дiвицею.
й. Не скажемо, нехай кортить! (.) А се що за парубок?
а. Се мiй знакомий; iде iз Коломака в Полтаву на заробiток.
й. Хiба-развi — теє-то як його — iз Коломака через наше село дорога в город?
о. Я нарошне прийшов сюда з ним побачитись.
Выборный и возный уходят.
а.
о. Се старший в вашiм селi?
а. Який чорт; вiн живе тiлько тут; бач, возний — так i бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий i хапун такий, що iз рiдного батька злупить!
о. А то, другий?
а. То виборний Макогоненко; чоловiчок i добрий був би, так бiда — хитрий, як лисиця, i на всi сторони мотається; де не посiй, там i уродиться, i уже де i чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.
о. Так вiн штука! Кого ж вони висватали?
а. Я догадуюсь; тут живе одна бiдна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталцi возний засватався, бо до неї багато женихiв залицялись.
() На Наталцi!.. (.) Но Наталка не одна на свiтi. (.) Так, видно, Наталка багата, хороша i розумна?
а. Правда, хороша i розумна, а до того i добра; тiлько не багата. Вони недавно тут поселились i дуже бiдно живуть. Я далекий їх родич i знаю їх бiдне поживання.
о. Де ж вони перше жили?
а. В Полтавi.
()В Полтавi!..
а. Чого ж ти не своїм голосом крикнув?
о. Миколо, братику мiй рiдний! Скажи по правдi: чи давно уже Наталка з матiр’ю тут живуть i як вони прозиваються?
а. Як тут вони живуть… ( .) Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смертi Наталчиного батька.
() Так вiн умер!
а. Що з тобою робиться?
о. Нiчого, нiчого… Скажи, будь ласкав, як вони прозиваються?
а. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка — Наталка.
Петро всплескивает руками, закрывает ими лицо, опускает голову и стоит неподвижно.
( - ) Я не знаю, хто ти, i тепер не питаюся, тiлько послухай:
№ 14