Серед стількох шедеврів Галереї Уфіці легко не зауважити невеликий образ під назвою Родинний концерт пензля Франса ван Міріса. Це сценка з життя вишуканого голландського панства, яке славилося пристрастю до музикування. Власне змовкли інструменти, і шанувальники Полігімнії частуються вином. На тлі багатого інтер’єру представлені тільки шестеро осіб — як сказав би той француз, який оглядав Вермера. А попри це тосканський герцог Козімо III заплатив за цей образ карколомну, як на голландські обставини, ціну в 2500 гульденів, тобто на 900 гульденів більше, ніж видобули із своїх купецьких кишень замовники Рембрандтової Нічної варти.
Як формувалися ціни на голландські образи у XVII столітті? Цю проблему не можна звести до простої чіткої формули, зосередитися на самій лиш блідій «пересічній» їх вартості.
У тому складному механізмі, яким була торгівля творами мистецтва, свою роль відігравали чинники, котрі можна окреслити раціонально, але водночас і непередбачувані, випадкові, як-от актуальне матеріальне становище митця, добра, втім, значно частіше зла, воля покупця, який тільки й чигав на те, щоб заволодіти образами, заплативши якомога менше.
Рембрандт у період своєї слави завжди ставив тверді умови і найчастіше отримував стільки, скільки вимагав. Інші визнані тепер майстри, мусили вдовольнятися настільки мізерною платнею, що важко втямити, яким дивом, навіть при найбільшій працьовитості, вони могли втриматися на поверхні.
В 1657 році в Амстердамі помер відомий антиквар і торговець творами мистецтва Йоганес Реніальме. Як завжди у таких випадках, негайно почалася докладна інвентаризація залишеного маєтку, який, окрім нерухомості, біжутерії та курйозів, складався також із понад 400 образів — і то яких — Гольбайна, Тіціана, Клода Лорена, найвидатніших голландських майстрів. Біля кожної позиції була зазначена її реальна ринкова ціна, тобто така, яку, на думку залучених малярів і фахових оцінювачів, можна було б вторгувати hic et nunc[8], коли б хто захотів перевести у готівку спадкову масу. В голландських архівах збереглося чимало інвентарів, які є для дослідників безцінними та достовірними документами.
Найвище — на поштиву суму в 1500 гульденів — був оцінений твір Рембрандта Христос і повія. Це виглядає цілком зрозуміло з огляду на рангу митця і високу тему з кола отих historiën. Але всупереч теоретикам одразу після Рембрандта опинилася банальна жанрова сцена, Кухонна служниця Герарда Доу, високо оцінена у 600 гульденів. Доу користувався попитом і був завжди модним. Теплий, дещо солодкавий колорит, майстерна гра світла, бездоганний, витончений рисунок, — розповідали анекдоти про те, як то цілими днями він малює волосина до волосини мітли й щітки, — все це забезпечило митцеві палких шанувальників, у тому числі поза межами Голландії. Натомість до інших, зовсім не гірших жанрових малярів, поставилися, як до пасербиці. Наприкінці інвентарю маєтку Йоганеса Реніальме фігурує чудовий, як на наше відчуття, Брауер, картину якого було ганебно оцінено заледве у 6 гульденів.
Ми можемо тільки здогадуватися, яким чином ота шалена розбіжність цін (від собівартості матеріалу аж до суми кількарічного заробітку кваліфікованого ремісника) діяла на психіку малярів. Багатьох це, мабуть, заохочувало, бо містило елемент азарту, надію на великий виграш, на раптовий перелом важких життєвих обставин. Прецінь існував шанс, що якогось дня з’явиться щедрий покупець — як отой Козімо, казковий герцог — і однією покупкою відкриє перспективу достатку.
Саме таку надію, мабуть, плекав у серці Герард Терборх, коли малював Присягу на мирному договорі у Мюнстері (1648).
Більшість, либонь, на дива не сподівалися. Вони у поті чола працювали, переживали численні кризи й тоді позбувалися своїх праць за безцінь.
У 1641 році Ісак ван Остаде, брат Адріена, пригнічений фінансовими клопотами, продає одному купцеві (документи переказали прізвище того здирника) 13 образів за сміховинну ціну у 27 гульденів. Два гульдени — то була заледве собівартість, ціна фарб і полотна. За учнівські копії бувало платили 10 гульденів.
У Голландії XVII століття навіть у тих домах, які належали середньо і не надто заможним міщанам, можна було спіткати — нечувана у будь-якій іншій країні річ — сто, і двісті, а то й більше образів. Коли ми читаємо, що якась удова у Роттердамі, збуваючи маєток покійного чоловіка, продала, так би мовити гуртом, 180 образів за 352 гульдени, перед нами вимальовується мало корисна для творців картина. Величезна пропозиція, на ринку перебувають надто багато дешевих образів. Цей стан речей до певної міри пом’якшувала зростаюча заможність верхніх верств населення, їхня пристрасть до колекціонування і негаснуча любов до голландського мистецтва.