Сьогодні нас дивує той факт, що твори старих майстрів: ван Ейка, Мемлінґа, Квентіна Масейса, блискучих протопластів фламандського мистецтва, були відносно дешевими і збуджували, як можна припускати, не надто значний інтерес. У 1654 році у відомих дилерів можна було придбати портрет Яна ван Ейка за 18 гульденів.
Образи у Голландії XVII століття були об’єктом спекуляції, посиленого обміну, часто переходили з рук до рук, ними всіляко гендлювали, що схиляло низку дослідників до твердження: у цій країні твори мистецтва стали чимось на зразок грошей, замінним платіжним засобом, проте, якщо пошукати точнішої аналогії, то вони радше нагадували акції — зі змінним, примхливим, важко прогнозованим курсом.
По суті, голландський маляр міг платити своїми образами мало не за все. Часто він рятувався від банкрутства та в’язниці, роздаючи свої роботи. Рембрандт вдавався до цього постійно, віддавши, скажімо, Діркові ван Катенбурхові низку образів і начерків на покриття чималого боргу в розмірі 3000 гульденів.
У ті часи під заставу образів брали позички, ними платили борги (в тому числі й картярські), сплачували рахунки шевцеві, м’ясникові, пекареві, кравцеві. У таких випадках довільність цін була дуже значною, а перевага кредитора-хижака очевидною. Траплялися, втім, і винятки. Ось, пересічний фламандський митець Матеус ван Гельмонт, який наслідував Тенірса і Брауера, не маючи змоги повернути свій борг пивоварові, дав йому лише один образ Селянське весілля, відтак списавши з рахунку серйозну суму в 240 гульденів, — таких грошей ніколи не отримав Вермер. Чудовий Йос де Момпер, творець «імпресіоністичних» розколисаних, наче бурхливе море, краєвидів, мав схильність до вина і надто часто відвідував заклад якогось Гейсбрехта ван дер Крейзе. У будинку власника винарні, у кімнаті для прийомів, оббитій шкірою з золотим тисненням, висіли загалом 23 пейзажі Момпера — колекція, якої не мають нині найбагатші музеї світу.
Ян Стен, котрий володів постоялим двором, намалював своєму поставникові картину, за яку отримав бочку вина. Один маляр квітів, котрий заборгував пекареві 35 гульденів, віддав йому свій образ, який пекар невдовзі продав із трикратним зиском.
Образами можна було заплатити за будинок, придбати коня, їх можна було дати дочці у посаг, якщо в майстра не було іншого маєтку. Відомі складні зобов’язуючі та довготривалі оборудки. Ось маляр продає своєму колезі будинок за суму в 9000 гульденів. Покупець зобов’язується щомісяця поставляти образ ціною у 31 гульден (тобто «великий», бо за середній платили 18 гульденів). За спізнення поставки визначено умовне покарання у розмірі 6 гульденів. Малярські матеріали: фарби, полотно та рами — обидві сторони зобов’язалися сплатити навпіл.
А ось особлива угода, що стосується справ позаземних. Певний маляр, взамін за зниження орендної плати за житло, обіцяє власникові дому намалювати портрет улюбленої, покійної вже багато років дочки.
Малювання портретів (це вони підняли на висоту Рембрандта, а пізніше призвели до його падіння) обмежувало ризик митця, оскільки модель зазвичай була покупцем, вона прагнула увічнити себе у період власного процвітання, нерідко амбіція довірити завдання доброму майстрові перемагала скнарість.
Належало відтворити кругленькі щічки, очі, які сміливо дивляться у майбутнє, а також якнайдокладніше вималювати мережива й атласи святкового убору. Кожен намагається виглядати краще, гідніше, ніж насправді. Інколи малярі годилися на кумедну міфоманію своїх клієнтів.
Замовник, котрий уклав угоду з Яном Лівенсом, зобов’язав митця, щоб той представив його у постаті Сципіона Африканського, а його дружину як Афіну Паладу. Торгівець колоніальними товарами Габріель Леєнкамп, непогамовний фантазер, як і всі купці колоніального краму, зажадав від маляра, щоб той зобразив його у постаті Архангела Гавриїла, а його кохану у постаті Матері Божої.
На ринку мистецтва поряд із добрими образами кружляло чимало кепських, а то й взагалі копійчаних (дешевизна з патиною здається нам шляхетнішою), а також незліченна кількість копій. Прецінь від копіювання розпочинали свою освіту учні, зрілі майстри «повторювали» свої образи, а менш здібні без найменших докорів сумління підробляли талановитих і популярних.