у 1632 році Адріан Брауер засвідчив перед нотарем, що намалював лише один Танець селян, і що той образ перебуває у власності Рубенса. Таким чином митець намагався відмежуватися від підроблених Брауерів, які перебували в обігу, що було, мабуть, боротьбою з вітряками. Процедура фальшування образів, стара як саме мистецтво, розвивалася у Голландії XVII століття з розмахом і у значних масштабах.
Історія, яку ми зараз оповімо зі значними спрощеннями, містить у собі елементи й сюжети шахрайського роману, який сміливо можна назвати «Велич і падіння Геріта Ейленбурха».
Ким був її герой? Безталанним малярем, а як відомо з історії, ці типи можуть бути небезпечними для оточення, зокрема, якщо природа озброїла їх волею до влади чи принаймні всесильним імперативом, який штовхає їх до кар’єри за всяку ціну. Батько Геріта Генріх Ейленбурх, кузен Рембрандтової дружини Саскії, хапався за чимало занять, гендлював творами мистецтва, був оцінювачем спадкової маси, чистив і вкривав верніксом образи. Скромне, працьовите, клопітке, сіре життя.
Син Геріт був виліплений із іншої глини. Діяльний, амбітний, він мав дар приваблювати людей, ткав майстерні мережі домовленостей і стосунків, аж врешті здобув собі довіру впливових осіб Республіки. У 1660 році Генеральні Штати довірили йому участь у посольській місії до Англії, до двору Карла II. У подарунок королю Геріт віз двадцять чотири полотна італійської школи, придбані в однієї заможної вдови за неабияку суму у 80 тисяч гульденів.
Мандрівка з цінним вантажем до берегів острова стала визначальною в долі Ейленбурха. Демони моря та Великий Звабник могли відпочивати. Спокуса сама народилась у практичній голові Геріта і набула форми сліпучо простої ідеї. Немає жодного сенсу поставляти образи з Венеції чи Риму, в той час, як у Голландії мешкає доволі митців, здатних намалювати все не згірш, а до того ж значно дешевше. Треба здолати італійців їхньою власного зброєю — ось бойовий клич.
Після повернення до Амстердама Геріт придбав два будинки, влаштував у них виставкові салони, робітні та залучив спраглих сталого заробітку митців. Так постала велика мануфактура італійського малярства у Голландії. Усю справу зберігали в належній таємниці.
Спершу все йшло вдало, бізнес процвітав, аж ось цілком несподівано підступна доля спіймала Геріта у свої підступні сіті. Це трапилося тоді, коли Ейленбурх уклав був дуже вигідну угоду з герцогом-електором Бранденбурзьким на поставку 13 образів видатних італійських майстрів і взяв аванс у сумі 4000 гульденів. Хто б то, однак, міг передбачити, що при дворі герцога у той час працював голландський маляр квітів Гендрік Фроментен, який кілька років тому працював за собачі гроші для фабриканта італійців made in Амстердам. Його помста була солодкою, а експертиза убивчою: жоден із образів не є автентичним твором італійської школи.
Далі події точилися у пришвидшеному темпі. Герцог відсилає образи. Обурений Геріт — уся справа набуває розголосу — скликає комісію з дев’яти експертів, яка виносить соломонів вирок: деякі образи добрі, інші гірші, але усі могли б опинитися у збірках італійського мистецтва. Що б то мало значити — невідомо. Певна неясність загадкових вироків, як і таємничі жінки, має свій чар.
Амбітного Геріта таке формулювання, звісно, не влаштовує. Роками він запекло захищатиме свою купецьку честь, себто, кажучи менш піднесено — просто існування.
Експертизи множаться. Група експертів, серед яких такі славні майстри, як ван Альст чи Кальф, рішуче оголошує, що вся колекція Геріта є мішанкою бездарного кічу. Натомість вердикт скликаної дещо пізніше іншої комісії менш безоглядний і неоднозначний, — 31 маляр визнав автентичність образів, 20 — ні. Як і в кримінальному процесі, побудованому на непрямих доказах, суперечливі висновки експертів тільки ускладнюють справу.
Афера триває у двох площинах. Перша — голосний скандал, що утримує у стані напруги весь мистецький світ Голландії. Кружляють жарти, памфлети, вірші, написані доморощеними, ба навіть видатними, поетами, скажімо Фонделем, у яких одні боронять Ейленбурха, інші нещадно висміюють. А всі ті, будьмо щирі, хто любить із дрожжю оглядати публічні страти й голосні банкрутства, мають чималу порцію здорових розваг.
У другій, глибшій площині, як можна здогадуватися, приховані справжні пружини всієї афери. Чим можна пояснити настільки значну розбіжність точки зору кількадесят голландських малярів, котрі брали участь у експертизах? Чи не був це закритий суд над мистецтвом італійців, які складали грізну конкуренцію, нездоланну для вітчизняних митців?