Упродовж усього періоду тюльпанової манії — тобто, кільканадцять років — на самій вершині отих прейскурантів незмінно утримувався, наче застигле в зеніті сонце, Semper Augustus. Я ніколи не бачив його на власні очі. Годі шукати цей тюльпан у квіткових крамницях, які, як і решту наших крамниць, продають стандартні троянди, стандартні яйця, стандартні автомобілі. Моя провина. Коли б я відвідував ботанічні сади так само пильно, як музеї, може б і на цю квітку натрапив. Проте я знаю Semper Augustus зі старої кольорової акварелі. Він і справді чудовий завдяки вишуканій, а водночас простій гармонії барв. Пелюстки його бездоганно білі, вздовж пелюсток пробігають рубінові, полум’яніючі жилки, на дні чашечки блакить, наче відбиток погожого неба. Це й справді винятково гарний зразок, але ціна, яку правили за Semper Augustus — п’ять тисяч флоринів (вартість будинку із розлогим садом) — будить дрож тривоги. Межі здорового глузду були перейдені. Відтепер ми рухатимемося грузькими регіонами хворобливої фантазії, гарячкової жаги зиску, причинних ілюзій і гірких розчарувань.
Траплялося, що оборудки укладали натурою, і це дозволяє глибше придивитися до розмірів шаленства. Так, за цибулину тюльпана Віце-Король (вона коштувала половину від того, що був вартий Semper Augustus) заплачено натурою таке:
2 вози пшениці
4 вози жита
4 вгодованих воли
8 вгодованих свиней
12 вгодованих овець
2 бочки вина
4 барила найкращого пива
1000 фунтів сиру
і ще до цих напоїв, наїдків і вгодованості додавали ліжко, одяг і срібний кубок.
У початковій стадії тюльпанової манії ціни безперервно зростали, тож, як би висловилися маклери, тенденція на «біржі квітів» була спершу «сприятливою», відтак «жвавою» аж до «дуже жвавої», щоб врешті, і сталося це доволі швидко, перейти у фазу цілком неконтрольованої здоровим глуздом ейфорії.
Поставало щораз більше провалля між реальною вартістю пропонованих цибулин і ціною, яку за них платили. А платили охоче, радісно, ніби у передчутті, що невдовзі поталанить. Більшість уражених тюльпановою манією грали на підвищення, тобто були переконані, що кон’юнктура зростання утримуватиметься вічно (чи не нагадують вони прогресистів?), що куплена сьогодні цибулина завтра, щонайпізніше післязавтра, подвоїться в ціні. У цих фантастичних спекуляціях, якщо трактувати їх всерйоз, без іронії (бо «старшинство» в історії зовсім не дає нам такого права), можна угледіти щось глибинне — скажімо, старий міф людства про чудесне розмноження.
У земних категоріях справа виглядала наступним чином: продавці зовсім не рахувалися з можливостями покупців, що гіршого, покупці наче цілковито втратили інстинкт самозбереження і не рахувалися з власними можливостями. Гарячковий настрій, який супроводжує всі великі біржові операції, загальновідомий, але у ситуації тюльпанової манії це було щось значно серйозніше, значно більш патологічне, ніж «настрій».
Психічні відхилення, які називають маніями володіння, мають певну спільну рису. Особи, вражені цією недугою, виявляють тенденцію до створення примарних автономних світів, керованих власними законами. У нашому випадку то була наче гігантська квіткова лотерея, в якій усі гравці очікували головного виграшу. Однак гра не відбувалася на найнятому задля цієї мети острові, а в країні, де найважливішими цнотами були розважливість, поміркованість і платоспроможність. Заснована на міщанському розрахунку система не могла співіснувати з системою фінансових фантасмагорій. Колізія світу мрій зі світом щоденної реальності була неминучою і, як це зазвичай буває в подібних випадках, вкрай болісною.
А тепер поміркуймо над тим, яким чином, де і в яких суспільних рамках відбувалася спекуляція тюльпановими цибулинами. Найближча до істини відповідь: на узбіччі нормального економічного життя, щоб не сказати — у темних закамарках. Кілька разів ми згадували про біржу, але не варто цього розуміти дослівно. Ніколи не було і не могло бути жодної офіційної тюльпанової біржі, адже така інституція передбачає відкритість, доступ обмеженої кількості уповноважених осіб, а результати оборудок повідомляють усім зацікавленим.
Натомість відомо, що дикий гендель тюльпанами викликав серйозну стурбованість і занепокоєння влади. Були видані розпорядження, спрямовані якщо не на ліквідацію, то бодай обмеження, тамування цього загрозливого суспільного явища. Проте, це мало допомагало, точніше кажучи, призводило до цілком протилежних наслідків. Пристрасті неможливо вгамувати лагідним умовлянням.