Країна жила в лихоманці. Ті, хто пам’ятають війну, добре знають, що найфантастичніша і ніким не перевірена інформація здатна підняти людей із дна розпачу і вознести їх на запаморочливі висоти оптимізму й марних сподівань. Подібно було і в нашому випадку. Звістки про враз здобуте завдяки тюльпанам багатство розходилися блискавично. Ось один мешканець Амстердама, власник невеликого садка, заробив за чотири місяці 60 000 флоринів, маєток, який і не снився пересічному купцеві наприкінці його працьовитого життя. Або той англієць, який зовсім не розумівся на квітах, але зумів нагромадити завдяки продуманим спекуляціям 5000 фунтів. Треба було мати воістину стоїчний характер, аби опиратися подібним спокусам.
Позаяк уся процедура була неофіційною, ба більше, мала характер забороненої гри, саме тому вона ставала дедалі привабливішою і здобувала щоразу більше прихильників. Геть як у період прогібіціонізму: навіть помірковані шанувальники звеселяючих напоїв маніфестували свою свободу надмірним поглинанням алкоголю.
Звісно, немає жодної статистики, де б ішлося про те, скільки осіб зачепила тюльпанова манія. Однак, зі значною мірою ймовірності можна стверджувати, що це число сягало десятків тисяч. А до того ж, що вкрай важливо, їх годі зарахувати до якоїсь певної суспільної групи. Були між ними багатії та злидарі, купці й ткачі, м’ясники та студенти, малярі й селяни, копачі торфу й поети, міські урядники й лахмітники, моряки та поштиві вдови, всіма шановані особи й розбишаки. Навіть послідовники всіх двадцяти кількох віровизнань беруть одностайну участь у цій гонитві за багатством.
Звісно, бідні ризикують значно більше, бідні ризикують усім. Коли ми читаємо, що один розбишака, втягнутий у вир спекуляції, заставив свої знаряддя, то усвідомлюємо весь жах ситуації. Проповідники вергають із амвонів громи на гріховодну тюльпанову манію, але самі вони, як каже поголос, хильцем вислизають до інших міст, щоб без небажаних свідків віддаватися грішній пристрасті.
Втім, ідеться не про пастирів. Вони завше якось пояснять свою поведінку, коли дійде до Страшного Суду. Значно гірше, а то й взагалі ганебно, що до операцій були втягнуті діти. Позаяк успіх у грі залежав, між іншим, також і від збору якнайповнішої інформації (ціни, місця оборудок, коливання кон’юнктури, простіше кажучи, — які тюльпанові цибулини виніс сусід за пазухою, і за скільки продав їх у таверні «Під Рикаючим Ослом»), — про все це мав дізнатися підліток, який виконував негідні функції нишпорки.
Лихоманка, маячня і безсоння. Безсоння, бо багато тюльпанових оборудок відбувалися вночі. Діяльна участь у спекуляціях нерідко забирала кільканадцять годин щодня і заважала займатись іншими, значно продуктивнішими справами. Ті, хто сам вирощував тюльпани, жили, як скнари на мішку золота. У садках вони створювали вигадливі системи сигналів тривоги, покликаних поставити власника на рівні, якщо до цінних грядок наблизився непроханий гість.
Про епідеміологічний характер тюльпанової манії свідчить її великий територіальний засяг. Адже вона зачепила не лише традиційно садівничі околиці, як-от околиці Гарлема, а й Амстердам, Алкмар, Горн, Енкгейзен, Утрехт, Роттердам — а отже, всі найбільші громади Голландії. І саме там кількість жертв була найвищою. Збудник тюльпанової манії витав повсюди, загрожував усім. О, наскільки легше розправитися з видимим ворогом: замикаються брами міста, на мури виходять хвацькі захисники…
Однак існує прецінь щось, що ми називаємо силою розуму, і саме вона (хоча й не завше) є доброю зброєю супроти розперезаних ірраціональних сил. Ми добре знаємо, що Голландія була країною людей читаючих, мудрих авторів, освічених книгарів і блискучих видавців. Актуальні проблеми дуже швидко знаходили відгук у пресі, і це стосувалося не лише серйозних політичних чи релігійних суперечок, а й справи тюльпанової манії, масштаби якої будили зрозумілу тривогу, — вона натрапляла на рішучий опір і протести розсудливих громадян. Але що ж, держава була ліберальна, громадська думка поділена, отож поряд із голосами здорового глузду з’являлися також публікації, які служили своєрідними підручниками засад тюльпанової спекуляції, пролегоменами гріха, самовчителями, як стати шаленцем.
І був у тому всьому метод, ба навіть ритуал. Ось один із авторів радить, що коли комусь вдалося виростити невідомий ґатунок тюльпана, той повинен вчинити так: негайно податися (час підганяє, бо, може, комусь іншому вдалася подібна штучка) до фахівця-садівника, не самому, а в товаристві знайомих, приятелів, ба навіть перших стрічних осіб. Мета очевидна: надати події якомога більшого розголосу. В отого садівника відбувається нарада, під час якої кожен із присутніх висловлюється про новий ботанічний феномен. Геть як на високих церковних колегіях, які займаються проблемами справжніх і примарних чудес.