А тепер настає вкрай істотна частина, назвімо її компаративною, — порівняння нового ґатунку з уже знаними. Якщо він схожий на якогось відомого Адмірала, але менш вродливий, його належить скромно назвати Генералом. Цей обряд хрестин нечувано важливий. Тюльпан набуває ідентичності, або, висловлюючись менш пишномовно, вдаючись до біржової термінології, стає запущеною в оборот вартістю. Насамкінець належить почастувати всіх присутніх добірним вином, адже це вони рознесуть звістку про народження нового ґатунку і будуть усіляко розхвалювати його.
Перепродаж тюльпанових цибулин відбувався серед випарів пива, ялівцевої настоянки та баранини, тобто у корчмах, заїздах, тавернах. Деякі з них мали спеціально призначені для цієї мети кімнати, щось на зразок клубу чи філіалу великої, добре законспірованої біржі. Боротьба за кожен цінний ґатунок тюльпана точилася запекла. Якщо за нього змагалися кілька покупців, той, хто прагнув переторгувати інших, докладав до вже і так завищеної ціни, ще й карету з парою коней.
Усю країну вкриває мережа більш або менш відомих, таємних і майже явних «кубел» тюльпанового азарту. У цьому немає жодної демонічної сили, це звичайне правило всякої «великої гри», всякої могутньої шкідливої звички — втягувати в тенета якомога більше людей. Позаяк шаленство годі обґрунтувати логічно, треба мати на захист міцну статистику — так роблять усі, або майже всі, в тому числі політики. А також вилучити, демонстративно зменшити кількість тих, хто стоять збоку, критично приглядаються і псують забаву. Світ тюльпанових маніяків прагне до того, щоб стати світом тотальним.
Як це відбувалося на практиці? Існує документ, щоправда літературного походження, але вірогідний, який дає нам цінну інформацію про способи здобування нових адептів. Діалог точиться між двома приятелями. Перший, Пітер, — досвідчений спекулянт, другий, Ян, — відіграє у розмові роль «першої простушки».
Пітер: Я тебе дуже люблю. Тому хотів би запропонувати тобі одну корисну оборудку. Я роблю це без жодної вигоди, з самої лиш приязні.
Ян: Слухаю уважно, мій дорогий.
Пітер: Я маю цибулину тюльпана Арлекін. Це дуже гарний ґатунок, до того ж він користується величезним попитом на ринку.
Ян: Але ж я ніколи в житті не займався квітами. У мене й садка немає.
Пітер: Ти нічого не розумієш. Прошу, послухай мене уважно, не перебиваючи, бо хто знає, може сьогодні велике щастя стукає у твої двері. Можна говорити далі?
Ян: Так-так, звичайно.
Пітер: Отож, цибулина Арлекіна коштує сто, а може й більше флоринів. На знак нашої бездоганної, як я уже казав, приязні я віддам її тобі за п’ятдесят флоринів. Ще сьогодні, без жодних зусиль, ти зможеш заробити багато грошей.
Ян: То справді прекрасна пропозиція! Такого зі мною не траплялося, скільки живу. Тільки скажи мені, будь ласка, що я маю зробити з тим Арлекіном. Не стану ж я на розі вулиці.
Пітер: Я видам тобі всі таємниці. Закарбуй це добре в пам’яті. Чого ти крутишся?
Ян: Я слухаю, тільки мені трохи паморочиться в голові.
Пітер: Зроби докладно так, як я скажу: іди до заїзду «Під Левом». Запитай господаря, де збираються продавці тюльпанів. Увійдеш до вказаної кімнати. Тоді хтось дуже брутальним голосом (але ти не дай себе збити з пантелику) скаже: «Сюди увійшов чужий». У відповідь на це закудкудакай, як квочка. Від цієї миті будеш зарахований до почту торгівців.
Хай Бог боронить кальвіністську душу Яна! Ми розлучаємося з ним на порозі фарсу, за крок від трагедії. Подальша його доля сповита мороком. Навіть не відомо, чи вдалося йому у вирішальну мить відповідно переконливо закудкудакати. Судячи з цієї оповідки, доволі слабо віриться, що він стане акулою тюльпанової біржі. Радше виглядає, що йому визначена роль жертви.
Ще одна обставина заслуговує на увагу. Вступ до гільдії тюльпанових маніяків нагадує певні, відомі з інших джерел, зразки. З урахуванням усіх пропорцій, на думку спадає ритуал ініціації. Звісно, масонські ложі влаштовували це з більшою помпою і глибшим знанням езотерики.
Манія є піднесеним станом душі. Ті, хто її не пережив бодай раз, до певної міри убогіші. Крім того, за певних обставин вона приносить користь. Нікому не знаний, бо не поет, не маляр, не державний діяч, а звичайний собі чоловік згадуватиме часи тюльпанової манії з непідробною чулістю. Чого прізвище Вермондт, він рядив завжди в тій самій таверні і виконував обов’язки маклера. Поміж однією та другою оборудкою «я об’їдався смаженим м’ясом і рибою, а ще курми і зайцями, ба навіть делікатними паштетами. До того я пив вино і пиво від самого ранку до третьої або четвертої години ночі. Я завжди виносив у кишені більше грошей, ніж у мене було на початку дня». Ось вона, справжня Шларафія — країна ситого лінивого блаженства.