Рішення Генеральних Штатів було прийняте пізно, надто пізно, коли манія вже догасала. Отож, воно виглядало, наче консиліум біля ложа безнадійно хворого чи, вживаючи виразу, запозиченого зі словника тавромахії, coup de grâce[20]. Насправді вже нічого не можна було врятувати.
Ми переконані, що тюльпанову манію вбило її власне шаленство. Цю тезу доводить аналіз змінних настроїв тюльпанової біржі. У період ейфорії зиски спекулянтів були величезними, тільки що виражалися вони не завжди в обіговій валюті, готівці, а в кредиті. Власника ґатунку Semper Augustus усі вважали багатієм, тож він міг заходити у значні борги, і саме так найчастіше й чинив. Шалені біржові обороти ставали щоразу абстрактнішими. Продавали вже не цибулини (їх вартість була абсолютно умовною, щораз дальшою від реальності й здорового глузду), а назви цибулин, наче акції, і часто вони міняли власників десять разів у день.
Ціни зростали, й очікували, що вони зростатимуть безконечно, бо такою є логіка манії. Значна частина завбачливих громадила свої «цінності», щоб викинути їх на ринок у момент найсприятливішої кон’юнктури. І саме ці завбачливі — як то буває зазвичай зі скнарами, які заплутались у тенетах азарту, — зазнали найвідчутніших втрат. Уже в 1636 році луснула віра у світле майбутнє тюльпанової манії. Впала споруда довіри та вибуялих ілюзій. Пропозиція тюльпана була щоразу більшою, попит тривожно спадав. Зрештою, всі хотіли продавати, але не було уже сміливців, ладних ризикувати. Саме цю фазу тюльпанової манії влучно зобразив Гендрік Пот. Розпачливий вигук юрми, яка біжить за візком Флори, стає у такому контексті цілком зрозумілим.
Отож, криза значно випередила втручання влади. 3 січня 1637 року, тобто майже за чотири місяці до декрету Генеральних Штатів, один амстердамський садівник купив принагідно цінну тюльпанову цибулину за 1250 флоринів. Спершу переповнений щастям, він невдовзі похопився, що не зможе продати її ні за половину, ні навіть за десяту частину собівартості. Адже стався стрімкий курсовий спад, і гра вже йшла не за те, щоб заробити, а за те, щоб якнайменше втратити. Вся історія цієї нещасної афери розтягнута поміж двома полюсами: довгою розпачливою атакою юрми на багатство і несподіваною дикою панікою.
Отож, ми прощаємося з тюльпановою манією, і це розставання буде сповнене сліз, проклять і зойків. Мала втіха для тих, хто постраждав, від твердження, що інакше не могло й бути.
Який баланс? Позаяк усе відбувалося неявно, на узбіччі, у темних коридорах, у підпіллі офіційного життя, важко у порівняльних вартостях оцінити розміри цієї катастрофи. Але баланс був, безумовно, трагічним. Тисячі зруйнованих господарств, десятки тисяч безробітних, яким загрожували судові процеси. Неплатоспроможність зазвичай карали суворим ув’язненням. Тих, хто легковажно взяв позику, були легіони. І врешті, жодна статистика не враховує довгого списку невинних родин, позбавлених засобів до існування, дітей, приречених на злидні чи громадську благодійність, зламані кар’єри чоловіків, їхні зруйновані репутації та гідність. У банкрутів залишалося зовсім мало шляхів до відступу: або завербуватися на флот (це вимагало певних кваліфікацій), або жебракувати, що не вимагало ніяких особливих здібностей.
Нас годі переконувати, що то була «суто» міщанська трагедія. Проте діапазон пристрастей спекулянтів квітами дорівнював діапазонові героїчного тенора в опері. Арія біржовиків була гучною й тривіальною — це очевидно. Якщо вже й далі мусимо притягувати за вуха театральні аналогії, — гра тривала без меча й крові, навіть без отрути. Але чому вона, до лиха, так зворушує уяву?
У всі періоди тюльпанової манії — не лише під час фатального епілогу, а й у дні її переможної ейфорії — траплялися малі й великі людські драми. З-поміж багатьох, які збереглися у людській пам’яті, ми вибрали одну. Тему, наче живцем вийняту з оповідань Чехова.
Спілка квітникарів у Гарлемі була стривожена сенсаційною звісткою, яка впровадила всіх у стан гарячкового збудження. Отож, якийсь убогий, нікому не відомий швець із Гааги виростив незвичайний ґатунок тюльпана, названий Чорним. Вирішили діяти негайно, тобто вивчити справу на місці і, якщо це тільки можливо, здобути екземпляр. П’ятеро зодягнених у чорне панів увійшли до тьмяної кімнатки шевця. Починаються торгові переговори, дуже дивні переговори, бо панове з Гарлема грають роль добродіїв, які нібито із чистої філантропії прийшли сюди, щоб допомогти убогому ремісникові, а водночас не можуть приховати, що їм дуже важливо заволодіти Чорним Тюльпаном. Маестро копила і дратви зорієнтувався у ситуації, він намагається вторгувати максимальну ціну. Торговиця торговицею, врешті оборудка узгоджена у сумі в 1500 флоринів — справді неабиякій. Мить! щастя убогого шевця.
20