Терборх створив власний тип портрету, принципово відмінний від Гальсового, Рембрандтового чи інших майстрів епохи; він вирізняється непідробною печаттю фірми Терборха. Маляр прагнув мало не до максимального обмеження малярських засобів, він заміняв колористичну гру широкою гамою сірості, форму будував компактну, статичну. Найчастіше малював усю постать, яка стоїть на тлі тьмяної стіни, одягнута в грубий, вовняний плащ-пелерину, що вільно спадає з рамен, сурдут, штани до колін, перлово-попелясті панчохи і запнуті пряжкою вигадливі півчобітки — з яких правий висунутий вперед, лівий розміщений паралельно до нижньої рами образу, що надавало навіть постатям із дебелими фігурами мало не танцювальної принадності. Цілість цих композицій можна порівняти з веретеном або двома конусами, сполученими основами.
Зі сказаного можна було б судити, що Терборх був рисувальником, який з невідомих причин уживав олійну фарбу. Тло образу Портрет чоловіка у Луврі, коли придивитися до нього здалеку, має глухий тон noir d’ivoire[22]. При ближчому огляданні можна зауважити нерегулярні пасма глибокого, соковитого брунату. Тло стає різноманітним і дзвінким.
За малим винятком портретовані Терборхом особи повернуті до глядача фронтально, вони стоять у порожньому просторі, позбавленому дверей, вікон і меблів, хіба коли з’являються звичайне крісло і стіл, а світла рівно стільки, щоб показати обличчя, долоні та білі аксесуари строю.
Хто замовляв ці неефектні полотна? Відомо, що голландці кохались у речах, минущій нагороді за працьовитість і ощадність. Власника торговельної флотилії зображали на тлі вікна, крізь яке було видно всі його кораблі. Габріель Метсу малює пишного товстуна, котрий розвалився у фотелі, в оточенні дружини, дітей, служби та образів; прочинені двері з кам’яним порталом провадили до дальших красот. Клієнти Терборха — регенти й патриції — гордували подібною демонстративністю. На його образах вони бачили себе без знаків влади, без доказів заможності. Натомість, майстер малював їх делікатними, проте впевненими у собі, поєднуючи у цих зображеннях інтимність і монументалізм, свободу та ієратичність, небуденність і насущність. Такими вони й зосталися до наших днів, оті вкрай консервативні представники кальвіністських цнот і первісного накопичення капіталу.
Жанрові образи Терборха не виходять поза утерті межі тем голландського малярства — батальні сцени, матері, які розчісують дітей, кілька осіб, що концертують у вишуканому інтер’єрі, кавалер і дама музикують, — але майже завжди у них присутній елемент дистанції, іронії, делікатно прихованої двозначності. Ось Кассель, дуже поштивий музей, а в ньому образ Терборха, де зображена самотня жінка, яка грає на лютні, то, мабуть, Гесіна, улюблена сестра й модель Герарда, незаміжня, талановита жінка, опукле чоло й кирпатий ніс якої трапляються на багатьох образах майстра. Дует кавалера й дами зазвичай означував прелюдію до любовної гри, то що ж означує цей портрет самотньої жінки, одягнутої у білу сукню та атласний, із золотистими переливами кубрачок, підбитий білим хутром? У майстерно запнутому світлому волоссі чотири кіноварні короткі стрічки. Маляр вловив мить нерішучості, неспокою — похилена вперед, втупивши погляд у партитуру, жінка немов шукає загублені ноту чи акорд у корці інших нот. Ми не знаємо, кому грає ця пані, — і чи то щем за тим, хто відійшов, чи солов’їне ваблення?
Терборх був особливим колористом. Він уникає того, що ми називаємо побудовою форми кольором. У його стриманих образах переважає пригаслий брунат, вохра та сіризна; на цьому тлі враз вибухає сукня у барвах ультрамарину, світлої жовтизни, кіноварної червені.
XVII століття було епістолярним віком. Пошта почала функціонувати майже так само добре, як за римських часів; і чимало голландців перебували у морі чи в колоніях, літературна культура середніх верств була доволі високою, отож існували непогані передумови для жвавого листування. На допомогу тим, хто не вмів майстерно висловлювати свої почуття, прийшли різні посібники. Підручник Le secrétaire à la mode[23], написаний Жаном Пуже де ла Серою, був надрукований в Амстердамі й до середини століття мав дев’ятнадцять перевидань. Знаменний у цьому підручнику виразний поділ ролей. Панам було дозволено виказувати бурю почуттів і безмір меланхолії, пані чарували лагідною глибінню озер.
Він: «Від часу Вашого від’їзду моє життя невимовно сумне. Зізнаюся, втративши апетит і спокій, я цілими днями нічого не їм, а ночами не сплю». Вона: «Аби ж то я тільки могла втамувати страждання, яких Вам завдала моя відсутність, Ви побачили б мене саму, замість цього листа. Але я залишаюся під опікою батька й матері, і не маю навіть достатньо свободи, аби писати Вам». Пізніше йдуть слова втішання і завуальована надія на зустріч.
23