Выбрать главу

Процесію флагелантів у роттердамському музеї Бойманса ван Бенінгена я, не вагаючись, сприйняв було за помилку неуважного хранителя, який повісив іспанця поміж голландцями. Процесія є сценою ґвалтовних, гострих світлотіньових контрастів. Настрій жаху й таємничості вагається між надсадним криком і могильною мовчанкою. Світло падає з палаючих смолоскипів, витворюючи посеред густого, майже тілесного мороку калюжу світла. Ліворуч щось на кшталт вівтаря чи трибуни. У центрі три екзорцисти у білих рясах і білих конусоподібних каптурах нагадують хижих звірів, живцем вийнятих із атласу кошмарних марев. А ще ми бачимо прив’язного до огорожі чи муру оголеного до пояса чоловіка з розпростертими раменами, на якого за мить впаде дощ різок.

Коли пізніше я багатократно оглядав цей образ, я неодмінно думав — але ж це Ґойя, ніхто інший, як Ґойя, його тема, спосіб малювання, його ґвалтовність і жорстокість. Яким дивом маляр із північної країни, де мистецтвом правили зовсім інші смаки й традиція, на півтора століття випередив геніального іспанця? Спогади молодечої мандрівки? Мабуть, але це не тлумачить подібності чи ідентичності стилю. Урок покори. Ми не розв’яжемо всіх таємниць уяви.

У Мауріцхейс автопортрет майстра — велика, дещо непропорційна до решти тіла голова, радше посполите обличчя, м’ясистий ніс, губи ласуна і бистрі очі, які дивляться на нас із неприхованою іронією, наче кажуть — так, я добре знав світ убозтва й відрази, проте малював шкіру, лискучі поверхні, видимість речей — шовкових дам, панів у бездоганній черні. Я дивувався тому, як уперто вони боролися за трохи довше життя, ніж їм судилося. Вони боронилися модою, кравецькими аксесуарами, фантазійними жабо, вигадливими манжетами, фалдами, плісируванням, кожною дрібницею, яка дозволить їм потривати трохи довше, перш ніж їх і нас самих поглине чорне тло.

Натюрморт із вудилом

Юзефові Папському

Car Je est un autre.[26]
Артюр Рембо

1

Почалося це так: багато років тому, під час моїх перших відвідин амстердамського Королівського музею, коли я проходив залою, де знаходилася чудова Подружня пара Гальса і прекрасне Весілля Дейстера, то натрапив на образ невідомого мені маляра.

Я одразу зрозумів, хоча це важко було б раціонально витлумачити, що сталося щось важливе, істотне, щось значно більше, ніж випадкова зустріч у юрмищі шедеврів. Як окреслити цей внутрішній стан? Розбуджена враз цікавість, напружена увага, стривожені відчуття, сподівання пригоди, згода на осяяння. Я зазнав мало не фізичного відчуття, ніби хтось мене покликав, повабив до себе. Образ запав у пам’ять на довгі роки — виразний, настирливий, — а прецінь то не була парсуна з палаючим поглядом, ані жодна драматична сцена, а лише спокійний, статичний натюрморт.

Ось перелік зображених на полотні предметів: праворуч опецькуватий дзбанок із випаленої глини кольору насиченої теплої бронзи, посередині масивний скляний келих, званий рьомером, до половини наповнений рідиною; ліворуч — срібно-сірий олов’яний дзбанок із накривкою та носиком. І ще, на полиці, де стоїть це начиння, — дві фаянсові люльки і картка паперу з нотами й текстом. Вгорі — металеві предмети, яких я спершу не зумів ідентифікувати.

Найзахоплюючим було тло. Чорне, глибоке, як провалля, а водночас пласке, як дзеркало, відчутне на дотик і загублене у перспективі безконечності. Прозорий покров прірви.

Тоді я занотував прізвище маляра — Торентіус. Відтак шукав у різних історіях мистецтва, енциклопедіях, словниках митців докладнішої інформації про нього. Проте словники та енциклопедії мовчали, або ж згадки були каламутними й плутаними. Здавалося, що Торентіус був гіпотезою учених, а насправді ніколи не існував.

Коли я врешті натрапив на джерела й документи, перед моїми очима раптом виринуло дивовижне життя цього маляра, бурхливе, незвичайне, драматичне, цілком відмінне від банальних життєписів більшості його цехових колег. Для тих нечисленних, хто про нього писав, він був загадковою, тривожною постаттю, а його блискуча кар’єра й трагічний кінець не вкладаються в жоден логічний, прозорий візерунок; це радше заплутаний вузол численних сюжетів — мистецьких, суспільних, побутових, зрештою, може, й політичних.,

вернуться

26

Car Je est un autre (фр.) — «Бо інший я».