Звичайне міщанське його ім’я було Ян Сімонс ван де Бек. Латинський nom de guerre[27] походить від слова torrens, яке у прикметниковій формі означає «гарячий, розжарений», а в іменниковій — «дикий, рвучкий потік» — дві взаємовиключні, антагоністичні стихії вогню й води. Якщо у псевдонім можна вписати власну долю, Торентіус зробив це з пророчою інтуїцією.
Він народився в Амстердамі 1589 року. Ми не знаємо, хто був його майстром, натомість відомо, що від початку своєї мистецької кар’єри Торентіус був популярним, славним, заможним маестро. Особливо великим успіхом втішалися його натюрморти. «На мою думку, — пише у своїх розважаннях про малярство Константін Гюйгенс, — він є чарівником у відтворенні неживої натури».
Орфей натюрморту. Його оточувала аура таємничості, кружляли легенди про те, що діялося у його робітні, розповіді про надприродні сили, які він запрягав у свою творчість. Торентіус мабуть вважав (і в цьому дуже різнився від своїх скромних побратимів із Братства Святого Луки), що певна доза шарлатанства не завадить, а навпаки, — допоможе мистецтву. Він, скажімо, казав, що й не малює зовсім, а лише кладе на підлозі біля полотна фарби, а вони вже самі під впливом звуків музики укладаються в барвисті гармонії. Втім, чи ж не є усяке мистецтво різновидом алхімічної трансмутації? З пігментів, розчинених в олії, постають більш правдиві, ніж справжні, квіти, міста, морські затоки, краєвиди раю.
«Коли йдеться про життя й звички цього чоловіка, — додає наче ненароком Гюйгенс, — я б не хотів одягатися в тогу римського судді». Що ж, гідна поваги делікатність, бо саме на цю тему говорили повсюдно, багато й із запеклим упередженням. Торентіус відзначався вродою, одягався з вишуканою елегантністю, провадив розкішний спосіб життя, утримував лакея та візника. На домір злого, він оточив себе гроном приятелів і шанувальників, із якими, наче Діоніс на чолі загону сатирів, мандрував від міста до міста, влаштовуючи бучні й не цілком пристойні учти в заїздах, корчмах і борделях. Услід за ним тягнулася лиха слава розбещувача та розпусника, зростали претензії та жалі спокушених жінок, а також несплачені рахунки. У самому лише лейденському готелі «Під Веселкою» його борг за наїдки та напої склав чималу суму в 484 флорини. Одні лагідно називали його епікурейцем, інші не шкодували суворих слів осуду — «in summa seductor civium, impostor populi, corruptor iuventutis, stupator feminarum»[28].
І, ніби всього того бракувало, Торентіус мав у собі сократичну жилку, зокрема страх як полюбляв провадити диспути з питань віри. Він був інтелігентним, начитаним, дотепним і не пропускав жодної нагоди скрутити в баранячий ріг першого зустрічного пастора чи студента-теолога. Важко сказати, які релігійні погляди сповідував маляр. Найімовірніше, що його диспути зводилися до вправляння у діалектиці, а їхнім рушієм була чиста розкіш роблення з ближніх дурнів.
Торентіус напевне розумів, що грається з вогнем і веде дуже небезпечну гру. Однак він покладався на свою щасливу зорю, талан і невідпорний особистий чар. Роль, яку він спершу легковажно і задля розваги взявся виконувати, стала частиною його істоти і заходилася кермувати його долею.
Над головою маляра почали збиратися грозові хмари, які набули зовсім несподіваного кшталту. На нього впала підозра, що він є членом, ба навіть головою голландських розенкрейцерів — певної таємної спілки (щось на зразок вільномулярства avant la lettre[29]), яка ставила собі за мету містично-реформаторську обнову світу й підготовку Царства Божого на землі. У філософії, чи, як казали, пансофії — всемудрості — цього руху поєднувалися різнорідні елементи: кабала, неоплатонізм, ґноза, езотерична інтерпретація християнства, але насамперед, мабуть, — погляди німецького теолога Йогана Валентіна Андреа. На межі XVI–XVII століть, а також пізніше, розенкрейцери мали чимало послідовників, зокрема в Англії, Франції, Німеччині — поміж ними і цілу низку видатних особистостей епохи: князів, учених, мислителів. Далебі, то була дуже приваблива течія, коли до неї належали такі блискучі уми, як Коменський, Ляйбніц чи Декарт.
Таємні товариства не залишають нащадкам реєстрів своїх членів, отож важко з певністю стверджувати, чи був Торентіус розенкрейцером, але фактом є те, що саме з цього приводу за малярем почали стежити. Керівництво Республіки могло остерігатися діяльності таємного братства з розгалуженими міжнародними впливами — 1625 року у Гарлемі було викрито спілку французьких і голландських розенкрейцерів, — проте так само це міг бути лише привід. Голландія славилася небаченою ніде в Європі релігійною та конфесійною толерантністю. Наступна подія найкраще ілюструє духовне становище на батьківщині Еразма.
27
28