Подружжя було загалом солідною інституцією. Батько чи чоловік мали право визначити кару жінці, схопленій in flagranti[31], навіть убивство у такому разі сходило з рук. Заплющували очі на те, що неодружений чоловік підтримував інтимні стосунки з неодруженою жінкою — лише б дотримувався зовнішньої пристойності, натомість, якщо він був одружений, а його підловили на безпутному любовному туркотінні, то мусив зазвичай платити дошкульний штраф.
На тлі більшості сучасних йому європейських королівських і магнатських дворів двір намісника Нідерландів був оазою скромності. Лише Вільгельм II псував цей гідний наслідування образ поміркованості й цнот, а його бурхливий темперамент залишався вдячною мішенню ядучих сатир, листівок, ба навіть з театральної сцени йому дорікали справді надмірним числом коханок.
Втім, існувала дуже поширена, напівпоганська, глибоко вкорінена у традицію, сказати б, інституція — ярмарок — поєднання торговиці, прощі та вибуху розперезаної народної свободи. Сотні картин представляють ці нідерландські вакханалії, без яких неможливо зрозуміти життя голландців. Юрба працьовитих та ощадних селян і ремісників зазнає несподіваної метаморфози, вішає на кілочку свої незламні цноти й охоче віддається спокусі Семи Смертних Гріхів. Урожаєм ярмаркового засіву були численні байстрюки та знайди. Терпляча благодійність будувала для них щоразу нові притулки й виховні заклади.
У великих містах, головно портових, буяла проституція, з якою навіть не намагалися боротися, усвідомлюючи, що то марні зусилля, але почуття порядку вимагало взяти цей суспільний феномен у певні карби. Тому вдалися до оригінального способу — у деяких дільницях Амстердама опіку над будинками побачень доручили поліцейським, і вартові громадського порядку співпрацювали зі шльондрами у зразковій гармонії. Культивувалася не цілком законна, зате прибуткова процедура — ледачниця, вдаючи «цнотливу простушку», зваблювала поштивого, багатого громадянина у певне місце, де його вже чекала поліція і відмірювала «спокусникові» належну грошову кару. Платили, побоюючись скандалу, практично всі.
Як на цьому тлі виглядав casus Torrentius[32]? М’яко кажучи, маляр порушував загальноприйняті моральні норми, чинив це систематично, свідомо, демонстративно, наче символ віри, отож його головна вина полягала не в бурхливому та розпусному житті, а в атмосфері скандалу, розголосі, якого мистець надавав своїм вибрикам. А цього міщанська мораль не дарує.
Збірка доказів вини щодо цієї матерії не була ще підставою для виміру високого покарання, тож суд узявся конструювати звинувачення значно більшої ваги, а саме — у безбожництві.
Загальновідомо, що це поняття дуже недокладне, воно дає широкі можливості для інтерпретації, і цим привілеєм неясності в історії надто часто користувалися, що зазвичай мало фатальні для обвинуваченого наслідки. У випадку з Торентіусом обвинувачі прагнули довести, буцім маляр був богоборцем відвертим і агресивним, який не лише ганив догмати віри, а й ставив під сумнів існування Бога.
І ось розпочато — horribile dictu[33] — адже справа прецінь точиться в освіченій Голландії, збір зізнань, покликаних засвідчити тісні зв’язки маляра з нечистими силами. Хтось доніс, що Торентіус часто походжав лісом, де віддалік від людських очей розмовляв із дияволом, купував на ринку чорного півня та курку, може й для чорнокнижних практик, а з його робітні долинали голоси нематеріальних істот. Легко здогадатися, що то був шепіт абсолютно тілесних дам, які під покровом ночі відвідували маляра.
Послужливі власники заїздів і готелів, де Торентіус проводив гулящі вечори й ночі, наввипередки подавали свідчення його вини. Які ж то були докази? М’яко кажучи, сумнівні — підслухані розмови, уривки діалогів, навіть п’яні вигуки. Вони не складалися в жодне логічне ціле. Тим краще.
Один свідок зізнався, що маляр висловлював незрозумілі судження про Трійцю й муки Христові, інші доносили, що Торентіус одного разу назвав Святе Письмо намордником, накинутим на світлі уми, вважав насланий на людство потоп надто суворою карою, мав власні погляди на тему пекла й раю, в його присутності було піднято тост за Сатану; він також звертався до жінок, вживаючи улюбленого звороту: «Моя душа жадає твого тіла».