Кун аж бризкає енергією та помислами, всюдисущий, він невтомно курсує поміж Борнео, Суматрою, Калімантаном і Явою, поєднує у своєму характері риси члена Трибуналу Святої Інквізиції та конкістадора. Йому було тридцять років, коли його призначили генерал-губернатором Ост-Індії, що дало йому до рук практично необмежену владу. Як вчить історичний досвід, це зазвичай призводить до злочинів.
Отож, трапилося так, що молоденького хорунжого Кортенгуфа підловили на флірті з дванадцятирічною вихованкою губернатора Сартьє Спекс. Обоє були позашлюбними дітьми службовців Компанії, парою бездомних і недолюблених підлітків. Кун особисто холоднокровно продиктував їм смертний вирок.
Широкого відгомону в Європі набула справа походу на острови Амбон і Банда. Під час військової експедиції з-поміж п’ятнадцяти тисяч мешканців цих островів чотирнадцять тисяч були вбиті, а сімсот продані в рабство. Дехто стверджує, що фактичним винуватцем побоїща був місцевий губернатор Сонк, тоді як Кун тільки віддав наказ евакуювати тубільців. Слово «евакуація» зрозуміли у сенсі остаточного переселення, тобто перенесення на той світ. Такі семантичні непорозуміння трапляються лише в країнах, якими править залізна рука.
Сильні люди самотні. У Куна не було друзів. Точніше кажучи, був тільки один. Ця приязнь була сором’язливою, глибоко приховуваною.
Великий губернатор вислизав уночі без особистої охорони, простував вузькими вуличками Батавії, забудованої за амстердамським зразком: шпичасті дахи будинків, канали, містки, безглузді млини, які перемелювали тропічну спеку, і доходив до доволі непоказного будиночка, в якому мешкав китаєць Соув Бінґ Конґ, колишній капітан корабля, а тепер банкір, точніше кажучи, лихвар.
Про що вони балакали? Про бухгалтерію, що була прихованою пасією, ба більше, коханням губернатора. Бінґ Конґ відкривав йому таємниці китайського способу ведення торговельних записів, а Кун оспівував принади італійської бухгалтерії. Після сповнених важкої праці днів управитель голландських колоній зазнавав полегші, умиротворення, майже фізичного щастя, коли міркував про білі картки паперу, про дві колонки цифр під рубриками дебет-кредит, бо вони порядкували складний і темний світ незгірш від етичних категорій добра і зла. Бухгалтерія була для Куна найвищою формою поезії — вона визволяла приховану гармонію речей.
Він помер у розквіті сил, захворівши на тропічну лихоманку. Кінець настав настільки несподівано, що Кун не встиг написати заповіту, ні навіть віддати останні накази й розпорядження. Можна сказати, що він захлинувся смертю, не допивши її до дна. Тому, мабуть, він століттями втілювався в інших хижаків, включно з тими, яких я зустрічав у барах, кав’ярнях, на лавах у парку — останніх із цього ґатунку.
Пекло комах
Ян Свамердам від народження був вутлим і хворобливим. Тільки завдяки мистецтву двох видатних лікарів вдалося врятувати йому життя, проте всі зусилля розбудити приспані гумори не увінчалися успіхом. У школі він навчався добре, але без натхнення. Хлопець не виявляв жодних окреслених нахилів, і його батько, власник процвітаючої аптеки «Під Лебедем», розташованої неподалік старої Ратуші в Амстердамі, швидко, хоча й не без жалю, погодився з думкою, що після смерті його чудову крамницю, сповнену пахощів ботаніки й хімії, з підвішеним під стелею крокодилом і кабінетом природничих дивовиж, успадкують чужі руки.
Після довгих вагань Ян нарешті зважився студіювати в Лейденському університеті медицину. Батьки схвалили цей намір, обіцяючи належну матеріальну підтримку, потрохи сподіваючись, що зміна середовища та наукова дисципліна позитивно вплинуть на зміцнення хиткого характеру одинака.
Ян підпав чарам знань, до того ж понад усяку міру, — він студіював усе. Юнак відвідував лекції з математики, теології та астрономії, не оминав колоквіумів, де читали тексти античних авторів, його також захоплювали східні мови. Найменше уваги він приділяв обраній галузі знань — медицині.
«Бог тяжко випробовує твого батька, — писала Янові мати, — додаючи до болінь старості турботу про долю сина. Ти тринькаєш безцінний час молодості, наче блукаючи лісом, замість простувати до мети. Якщо впродовж двох років ти не здобудеш лікарського диплома, батько перестане слати тобі гроші. Така його воля».