Імператор цінував лише знання й обсипав учених почестями та золотом. Астрономи щодня приносили йому звістки про відкриття справжньої чи вигаданої зірки, якій послужливо надавали ім’я імператора, тож невдовзі весь небосхил роївся від світлих крапок Ши Гуанді І, Ши Гуанді II, Ши Гуанді III тощо. Математики трудилися над винайденням нових лічильних систем, складних рівнянь, неймовірних геометричних фігур, чудово знаючи, що їхні праці безплідні й нікому не приносять користі. Природознавці обіцяли, що виростять дерево, крона якого стирчатиме у землі, а коріння сягатиме неба, і зерно пшениці величиною в кулак.
Насамкінець імператор запрагнув безсмертя. Лікарі проводили жорстокі експерименти на людях і тваринах, щоб дослідити таємницю вічного серця, вічної печінки, вічних легенів.
Той імператор, як часто трапляється з людьми дії, прагнув змінити лице неба й землі, аби ім’я його навіки було записане у пам’яті прийдешніх поколінь. Він не тямив, що життя звичайного селянина, шевця чи гендляра овочами значно більшою мірою гідне поваги й пошани, — а сам він натомість стає знекровленою літерою, символом поміж багатьма монотонно повторюваними символами божевілля й насильства.
Зваживши на кількість його злочинів, на кількість спустошень, які він вчинив у людських умах і душах, смерть Ши Гуанді мав жорстоко банальну. Він удавився гроном виноградної лози. Щоб прибрати його з поверхні землі, природа не потрудилася ні тайфуну влаштувати, ні потопу.
Ти, мабуть, запитаєш, навіщо я тобі все це розповідаю, і який зв’язок має ця історія про далекого й чужого володаря з Твоєю краплею води. Я відповім Тобі, мабуть, не надто виразно і доладно, сподіваючись, що Ти зрозумієш слова людини, сповненої поганими передчуттями і тривогою.
Отож, я боюся, що Ти й Тобі подібні вирушаєте у небезпечний похід, який може принести людству не лише користь, а й велику непоправну шкоду. Чи не зауважив Ти, бува, що чим більше вдосконалюються засоби й знаряддя спостереження, тим дальшими й невловимими стають цілі. Кожне нове відкриття розхиляє перед нами нове провалля. Ми стаємо дедалі більш самотніми у таємничій пустці Всесвіту.
Я знаю, що ви прагнете вивести людей із лабіринту забобонів і випадковості, що ви хочете дати їм певне та ясне знання, єдиний — на вашу думку — захист від страху й турбот. Проте чи принесе воно справжню полегшу, якщо ми замінимо слово Провидіння словом неминучість?
Ти, мабуть, закинеш мені, що наше мистецтво не розв’язує жодної загадки природи. Нашим завданням не є розв’язування загадок, але усвідомлення їх собі, схиляння перед ними чола, а також приготування очей до безугавного захвату й здивування. Якщо, однак, Тобі так залежить на винаходах, то скажу, що я пишаюся тим, що мені вдалося поєднати певний особливо інтенсивний різновид кобальту з просвітленою, цитриновою жовтизною, а також зафіксувати рефлекс полуденного світла, що падає крізь товсте скло на сіру стіну.
Знаряддя, якими ми користуємося, і справді примітивні — палка з прикріпленим на кінці жмутком щетини, прямокутна дошка, пігменти, олія — і вони не міняються століттями, так само як і людські тіло й натура. Якщо я добре розумію моє завдання, то воно полягає у погодженні людини з навколишньою реальністю, тому я і мої цехові брати безконечну кількість разів повторюємо небо й хмари, портрети міст і людей — увесь цей крамарський космос, бо тільки в ньому ми почуваємося безпечними й щасливими.
Наші шляхи розходяться. Я знаю, що не зможу Тебе переконати, і що Ти не покинеш шліфувати лінзи та будувати свою Вавилонську вежу. Дозволь, однак, що й ми будемо вправлятись у нашій архаїчній процедурі, що й ми говоритимемо світові слова поєднання, говоритимемо про радість віднайденої гармонії та про вічне прагнення до взаємного кохання».
Епілог
Корнеліс Трост, продавець тканин, незнаний герой історії, помирає.
Це неправда, що перед смертю нам являється все наше життя. Великий підсумок існування — то вигадка поетів. А насправді ми западаємо у хаос. Корнелісу Тросту поплуталися дні та ночі, він не відрізняє вже понеділка від неділі; третя година пополудні мішається йому з четвертою на світанку, коли він сторожко вслухається у власне дихання й удари серця. Трост сказав поставити на столику перед ліжком годинник, ніби сподіваючись зазнати ласки космічного порядку. Але чим же ж є дев’ята година, коли о цій порі не можна сісти за столиком у конторі, чим є полудень без біржі, четверта година, якій відібрано обід, шоста без кави й люльки, а восьма позбавлена будь-якого сенсу, бо з неї вилучено стіл, вечерю, близьких і приятелів. О святий ритуале повсякдення, без тебе час порожній, наче фальшований інвентар, якому не відповідає жоден реальний предмет.