Ангели смерті чатують біля ложа. Незабаром оголена душа Корнеліса Троста постане перед Найвищим Суддею, аби скласти звіт зі своїх учинків. Про справи божественні ми знаємо зовсім мало, тож нас цікавить лише по-людськи дрібне запитання — чи був він щасливим?
Прихильна доля вела його за руку, коли півстоліття тому, того незабутнього квітневого дня він блукав велетенським і гамірним Амстердамом, стискаючи у жмені листа з рекомендацією до родича-шевця з проханням-воланням, аби прийняв хлопця ласкаво і вивчив його фахові. Той лист, витвір сільського навчителя, мав лише один ґандж — у ньому не було адреси.
І тоді, як це трапляється лише у казках, перед малим приходьком виріс гарний, вбраний у чорне чоловік — Балтазар Йонх, продавець тканин, який без зайвих слів узяв його до себе, ласкаво наділив ліжком на горищі та відповідальною роллю хлопчика на побігеньках. Таким от робом, без жодних зусиль і заслуг, Корнеліс перемістився зі, здавалося б, судженого йому чистилища копила й дратви на небеса шовку й мережив. Так почалася карколомна кар’єра, бо ж не кар’єра це, а тільки природний хід речей, коли син бургомістра стає бургомістром, а син адмірала — адміралом.
Корнеліс Трост гідно піднявся всіма щаблями купецького фаху, — був сумлінним і ревним помічником, писарчуком, комірником, бухгалтером, челядником, якого дами полюбляли за вічно рожеві щічки, врешті кимось на кшталт особистого секретаря Йонха. Настала пора спуститися з горища, що мало засвідчити — до нього ставляться як до члена родини, нечисленної, але поважної, до складу якої входили господар, господиня дому та дочка.
У той час Корнеліс Трост учинив небуденну річ: аби передати важливого конфіденційного листа, він на лижвах подолав замерзлими каналами дистанцію Амстердам-Лейден за несповна годину. (Невдячна людська пам’ять не занотувала цього вартого уваги факту.) Пан Йонх дбав, щоб у здорове тіло свого улюбленця влити здоровий дух. Він посилав його на уроки танців, навчив його грі на флейті та парі латинських прислів’їв, із яких Корнеліс найдужче уподобав собі Ніс Rhodus, hic salta[55], і вплітав його у розмови зі значними особами надто часто, інколи навіть без жодного сенсу.
Пан Йонх був людиною широкого світогляду, освіченою та витонченою. Він зібрав чималу бібліотеку. Попереду стояли твори класиків, натомість позаду сором’язливо тулилися захоплюючі розповіді про далекі мандри — це вони, мабуть, підштовхнули його онука на шлях авантюрного життя. Йонх купував картини, цікавився астрономією. Вечорами він бренькав на гітарі та читав латинських поетів, проте перевагу віддавав рідному Фонделеві. Систематично збільшував свою колекцію мінералів. Над усе полюбляв Лівія, устриці, італійську оперу та легкі рейнські вина. Його раптова смерть щиро засмутила родину і приятелів. Помер він так само вишукано, як жив, — за накритим столом, підносячи до уст вимочений у вині біфштекс.
Не чекаючи, аж обсохнуть сльози, Корнеліс Трост попросив руки дочки покійного господаря, Анни. У цьому не було жодної меркантильності, принаймні так він гадав, хоча водночас чудово усвідомлював, що ввійшов до прийомної родини не через парадні двері, а через горище. Але тієї миті Корнеліс почував себе шляхетним Персеєм, який визволяє Андромеду, приковану до скелі сирітської жалоби.
Освідчення було прийняте (хто б краще провадив справи фірми!), і незабаром (занадто незабаром, як казали лихі язики) влаштували весілля; не надто гучне з огляду на обставини; попри це столи вгиналися від наїдків і трунків. Корнеліс після надмірної кількості тостів, скроплених вином, ячною горілкою, араком, іпокрасом і пивом, провів першу шлюбну ніч у стані цілковитої непритомності.
Через рік після шлюбу народився єдиний син, якому при хрещенні дали ім’я Ян.
Справи фірми (вона тепер називалася Йонх, Трост і Син) малися чудово не лише завдяки сприятливій кон’юнктурі, проте насамперед завдяки купецьким талантам Троста, його незвичайній інтуїції продавця. Селянського роду, він знав, що його земляки консервативні до мозку кісток. Здавалося б, що власник великої крамниці тканин повинен цікавитися модою. Трост її просто ігнорував і вважав чимось на зразок надокучливого катару, який інколи гнітить організм, повний здорових звичок і смаків. Якщо він і допускав «останні зойки» моди, то лише з царини аксесуарів, — стрічки, браслети, пряжки, ну, врешті, пера. Корнеліс непохитно вірив, що справжня елегантність не потребує ламаних ліній і багатства барв, а полягає у лагідній прямій лінії крою та шляхетності чорного, фіолетового й білого кольорів. Він також був, якщо так можна висловитися, полум’яним патріотом вітчизняної промисловості. Трост сам уважав і переконував у цьому клієнтів, що найкраще сукно походить із Лейдена, полотно з Гарлема — поза конкуренцією, амстердамські шовкові тканини справді незрівнянні, і немає на землі оксамиту, кращого за утрехтський.
55