Корнеліс Трост, власник фірми Йонх, Трост і Син, невтомно працював шість днів на тиждень, але неділі та свята повністю віддавав родині. З ранньої весни до пізньої осені, прослухавши службу Божу, Трости вирушали у далекі походи до «Трьох Дубів», до дюн чи до заїзду «De Zwaan», розташованого у мальовничому закутку. Виглядало це так: на чолі крокував Корнеліс (завше попереду на відстані кількадесят метрів, наче його розпирали спогади про давні лижварські подвиги), за ним дріботіла тиха Анна, а замикала похід служниця з потворно великим кошиком харчів та маленьким верескливим Яном, який їхав у візку, запряженому козлом. Батьки розпещували одинака понад усяку міру. Постій. Сніданок у затінку старезних в’язів — сметана, суниці, черешні, чорний хліб, масло, сир, вино, біфштекси.
Раннім пополуднем родина заходила до відомого чудовою кухнею заїзду «De Zwaan», розташованого поблизу великого перехрестя доріг, уздовж яких стояли шибениці; їх можна було тактовно оминути, пошукавши стежок через луки. У заїзді завше було тісно й гамірно, у повітрі висів важкий дух тютюну, баранячого смальцю та пива. Корнеліс Трост зазвичай замовляв гутспот, кращого за який годі відшукати у цілих Сполучених Провінціях, лосося у зеленому соусі, незрівняні налисники й каштани, вкриті цукровою глазур’ю (він завбачливо розпихав їх кишенями, побоюючись несподіваного нападу голоду на зворотному шляху). І все це кропилося подвійним делфтським пивом, впроваджуючи душу та тіло у стан ситої меланхолії.
Повернення відбувалося поволі, у зворотному порядку: на чолі їхав Ян, поряд йшла служниця — вже без вантажу, за ними Анна, тривожно вслухаючись у себе, а замикав процесію Корнеліс, який часто зупинявся, ніби зачудований красою існування та вродою природи, задирав голову вгору і вітав перелітні хмари голосним, хоча й не надто згідним із засадами гармонії співом:
Або:
Коли б тоді, або через кільканадцять років, Корнеліса Троста запитали, чи він щасливий, той не зумів би відповісти. Щасливі люди, як і здорові, не задумуються над власним станом.
Чудесний годинник відмірює будень і свято! Щоправда, Корнеліс Трост ніколи не стояв у сліпучому блиску історичних подій. Проте чи можна сказати, що у світовій драмі він виконував крихітну роль? Він прийняв свою долю продавця тканин, як інші приймають роль конкістадорів, єретиків чи державних мужів. Лише раз Корнеліс торкнувся історії, мимохіть, наче в танці. Трапилося це під час візиту чужинського монарха.
Трост — він тоді був старостою гільдії — вирушив до ратуші на урочистий прийом, перепоясаний помаранчевим шарфом, із жовтими стрічками під колінами і на раменах; голову його оздоблював вигадливий капелюх, прикрашений чорним страусовим пір’ям, яке тріпотіло від найменшого подмуху вітру. Корнеліс усім серцем ненавидів ці помпезні убори, наче костюми оперних співаків, але не шкодував про цей маскарад, бо ж побачив монарха очі-в-очі, тобто з людської перспективи. Пізніше він безконечну кількість разів повторював: «Я бачив його впритул, і знаєте, — він товстий, блідий, низький, ну, майже на півголови нижчий від мене». І його розпирало від великої республіканської гордості.
Після прийняття на честь монарха відбувся парад, поєднаний зі стріляниною у безневинне небо. Трост вдруге отримав нагоду випробувати свою прегарну флорентійську рушницю. Вперше це трапилася в його садку, коли він стрелив навмання у сову, яка порушувала нічний спокій. Кольба рушниці, оздоблена інкрустацією, представляла суд Париса на тлі розлогого гірського краєвиду; Корнеліс найдужче цінував саме цю частину зброї, вважаючи металеву трубку зайвим доповненням.