Гойєн не оселяється в жодному певному місці, веде радше циганський спосіб життя. Він мандрує Німеччиною та Англією, звідки привозить теки начерків. Його рисунки бистрі, імпресіоністичні, позбавлені подробиць, виконані наче єдиним рухом олівця, якого не відривають від картки паперу; він завжди віддавав перевагу вузькій палітрі споріднених кольорів, аніж побудові образу на багатьох контрастах, і в цьому сенсі до кінця залишився монохроматичним малярем.
Коли йому було близько сорока п’яти років, він оселився в Гаазі, що аж ніяк не означало матеріальної стабільності. Отож він хапався за все.
Задумів йому ніколи не бракувало. Він торгував образами колег, організовував аукціони, спекулював будинками та рільничими ґрунтами, а також нещасними тюльпанами.
Наслідком цих комерційних кульбітів стало двократне банкрутство і смерть у боргах. Злостиві сучасники казали, що єдиною його вдалою оборудкою була матримоніальна: він видав свою дочку заміж за беручкого й заможного власника постоялого двору — маляра Яна Стена.
Що проступає з туману й дощу, що відбивається в краплі води? Річковий краєвид Яна ван Гойєна у музеї Далем. Образ цей такий маленький, що його можна прикрити рукою, але це не нотатка, начерк чи ескіз до більшого твору. Це повнокровний образ, самостійний, із простою, наче акорд, композицією. Посеред сірості неба й землі виринають зарості лози, пальчикове листя якої намальоване соковитою, темною зеленню; інколи посеред цих хащ — малий акцент жовтизни. Образ не висить на стіні. Цей клаптик світла вміщено у пласкій вітрині, щоб йому вклонитися.
Часто після вакацій я прислухався до розмов, у яких вихваляли світло далеких сторін. Але чим насправді є світло, задля якого митці колись покидали рідні міста, засновували фаланстери, сповідували солярний культ і входили до історії як школа з N? Чим є світло Голландії, таке зрозуміле для мене на образах, проте відсутнє у безпосередньому довкіллі? Якось я вирішив присвятити цілий день метеорологічним дослідженням. Ранок був погожий, але сонце перебувало за імлистою завісою, подібно до матової лампочки, отож, ані сліду l'azzurro[6]. Потім з’явилися хмари, однак швидко зникли. Точно о тринадцятій тридцять відбулося стрімке похолодання, а через пів години вперіщив рясний дощ, грубозернистий і синій. Він люто дудонів по землі, і здавалося, що дощ повертається вгору, аби впасти зі ще більшою запеклістю. Це тривало близько години. Точно о дев’ятнадцятій я виїхав із метою поглиблення студій до Схевенінгена. Тим часом дощ ущух. Терикони хмар на всьому заході. Сліпучо білі купальні, кабіни, казино тепер вкривав наліт фіолету. Незадовго до двадцятої все змінилося — почався приголомшливий фестиваль водяної пари, важко описувані метаморфози, форми, барви, ба навіть вечірнє сонце додало фривольної рожевості та опереткового золота.
Видовище закінчилося. Небо очистилося. Вітер ущух. Спалахнуло і згасло далеке світло — і враз, без попередження, подмуху, передчуття, з’явилася велика хмара попелястого кольору — хмара у вигляді розшарпаного бога.
Ціна мистецтва
Просторе приміщення, доволі тьмяне, хоча ліворуч є велике склепінчасте вікно. Крізь товсті шматки скла, оправленого в свинець, усередину просочується ліниве денне світло.
Боком до вікна встановлений дерев’яний мольберт, за яким сидить маляр. На голові у нього берет, одягнений він у стару куртку з цупкої матерії, штани з буфами, важкі, безформні чоботиська. Права нога сперта на нижню, поперечну дошку мольберта. Озброєна пензлем рука наближається до поверхні живописного твору.
Можна собі добре уявити цей терплячий, нерегулярний, маятниковий рух: нахилитися вперед — накласти фарбу, відхилитися назад — перевірити ефект. На верхній рамі образу прибита картка паперу — ескіз твору, який саме постає.
У глибині приміщення, розташованого вище, ніж решта робітні (туди піднімаються сходами), під тьмяною стіною учень розтирає барвники.
Отож, саме так народжується мистецтво? У погано освітлених покоях, серед куряви, павутиння й несамовитого балагану непринадних і незугарних предметів. Навіть малярські аксесуари — безладно розкидані зшитки з начерками, слоїки, пензлі, аркуші, гіпсовий відливок голови, дерев’яний манекен, — деградували до ролі кухонного начиння.
7
«Що поробляє мистецтво? /
Мистецтво шукає хліба. /
Цього йому не варто робити, цього воно не повинно робити».
(Лесінґ, діалог Конті й Принца у драмі Емілія Ґалотті).