Підстав для зупинення провадження у справі в цьому випадку не було передбачено і в ЦПК 1963 р., але, не зважаючи на це, Верховний Суд усе ж вважав за можливе зупиняти. Така правова позиція більше ґрунтується на авторитетності найвищої судової установи України, ніж на діючому на той час процесуальному законодавстві. Не зважаючи на те, що це роз’яснення було надане до прийняття ЦПК, воно залишається актуальним, оскільки підстави для зупинення провадження не змінилися.
Таким чином, для судді, який усе ж вирішив застосувати ч. 3 ст. 8 ЦПК, можна порадити одною ухвалою зупиняти провадження у справі (бажано з ініціативи того учасника процесу, який зацікавлений у встановлені неконституційності закону) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК з посиланням в мотивувальній частині на вищезгадану постанову Пленуму Верховного Суду України, і другою ухвалою звертатися до Верховного Суду України з проханням порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України відповідного закону.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів приймає виключно Пленум Верховного Суду України.
У п. 4 і 5 коментованої статті визначено правило застосування нормативних актів у разі їх невідповідності один одному. Застосуванню підлягає акт законодавства, який має вищу юридичну силу. Найвищу юридичну силу має Конституції України. Після неї — акти Верховної Ради — закони України та постанови. Інші акти називаються підзаконними. До них належать Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, накази, розпорядження, рішення центральних органів виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування.
У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.
Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому суд повинен керуватися положеннями Закону України «Про міжнародне приватне право».
Як роз’яснив Верховний Суд України у п. 7 постанови «Про застосування судами Конституції України» від 01.11.96 р., згідно з ч. 2 ст. 57 Конституції є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення не може ґрунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах.
Порядок оприлюднення передбачено Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.97 р. Відповідно до п. 1 Указу закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур’єр». Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета «Голос України», «Відомості Верховної Ради України».
Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.
Відповідно до п. 4 Указу нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Відповідно до п. 5 Указу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.