У ч. 7 коментованої статті підкреслено важливість справ у сфері державних закупівель, визначивши, що при їх вирішенні суд обов’язково має враховувати особливості, передбачені у Законі України «Про здійснення державних закупівель».
Пункт 8 коментованої статті допускає застосування при вирішенні справи аналогії закону і аналогії права. Аналогія закону і аналогія права є способами подолання прогалин у праві. Прогалина у праві має місце, коли певні суспільні відносини, які належать до сфери правового регулювання, або не врегульовані взагалі, або врегульовані неповно. Прогалини можуть мати місце внаслідок неможливості передбачити та врегулювати всі процесуальні відносини.
Прикладами прогалин в цивільному процесуальному праві є порядок тимчасового вилучення доказів для дослідження судом (ст. 93 ЦПК), порядок проведення одночасного допиту свідків для з’ясування причин розходжень у їхніх показаннях (ч. 12 ст. 180 ЦПК).
Аналогія закону — це поширення судом на відносини, не врегульовані правом, конкретних правових норм, що регулюють подібні відносини. При цьому суд може допустити застосування аналогії закону, якщо: 1) процесуальні відносини не врегульовані законом; 2) є законодавство, що регулює подібні відносини; 3) подібне законодавство не суперечить сутності відносин, до яких застосовується аналогія.
У разі неможливості застосування аналогії закону, суд може застосувати аналогію права, тобто поширити на ці відносини загальні засади законодавства, тобто його принципи. Так, відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
У рішенні суд повинен обґрунтувати застосування аналогії.
Частиною дев’ятою коментованої статті забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Стаття 9. Виключена
(згідно із Законом України від 23.06.2005 р. № 2709-ІV)
Стаття 10. Змагальність сторін
1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
2. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
3. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
4. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
1. Змагальність — один із найбільш важливих конституційних принципів сучасного судочинства. Він розкриває «джерело енергії» процесу та створює умови для всебічного та повного дослідження обставин справи та постановлення судом обґрунтованого та законного рішення.
В силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов’язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.
В цивільному судочинстві змагальність виявляється в тому, що:
— дії суду залежать від вимог позивача та заперечень відповідача;
— суд вирішує справу в межах заявлених вимог та на підстав наданих йому доказів;
— особи, які беруть участь у справі, займають активне становище щодо інших учасників процесу та суду;
— сторони самостійно визначають, які саме докази подавати суду, а які притримати;