3. Скасування оскарженого рішення і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції, має місце, коли касаційним судом буде встановлено, що апеляційний суд скасував рішення, яке суд першої інстанції постановив у відповідності з вимогами норм матеріального і процесуального права, правильно застосувавши належну норму матеріального права, яка регулює спірні правовідносини сторін, і розглянувши справу відповідно до порядку, встановленого нормами цивільного процесуального права. В таких випадках суд касаційної інстанції скасовує помилково постановлене рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.
4. Касаційна інстанція скасовує судове рішення і закриває провадження в справі з підстав, передбачених статтею 205 ЦПК, або скасовує судове рішення і залишає заяву без розгляду з підстав, передбачених ст. 207 ЦПК, які були розглянуті вище. Відповідно до п. 6 ст. 205 ЦПК суд закриває провадження в справі, якщо після смерті громадянина, який був однією з сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Але якщо судом першої або апеляційної інстанції постановлено законне, обґрунтоване і справедливе рішення, сама по собі смерть фізичної особи — сторони в спірних правовідносинах, після постановлення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для скасування такого рішення і закриття провадження в справі.
5. Суд касаційної інстанції має право змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд, за умов, визначених ст. 341 ЦПК, зокрема якщо обставини справи встановлено повно і правильно, але порушено або неправильно застосовано норми матеріального права.
Повне і правильне встановлення судом обставин справи має місце тоді, коли повністю з’ясовані судом обставини, що мають значення для справи; доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; висновки суду, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи.
Порушення або неправильне застосування закону має місце тоді, коли суд неправильно застосував закон, який підлягав застосуванню до даних спірних правовідносин; не застосував закон, який підлягав застосуванню, або неправильно витлумачив закон, неправильно застосував аналогію закону чи аналогію права.
Повноваження суду касаційної інстанції реалізуються у рішеннях і ухвалах, постановлених ним відповідно до ст. 19 ЦПК.
6. Частиною 2 коментованої статті встановлено повноваження суду касаційної інстанції щодо ухвал. Суд може: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін (якщо доводи скарги є необґрунтованими, а судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону); 2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду суду першої або апеляційної інстанції (якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення); 3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті (якщо воно було вирішене всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування); 4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.
Стаття 337. Підстави для відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін
1. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
2. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
1. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо підстав для її задоволення немає, тобто якщо він визнає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
2. Формальні міркування — це порушення, які стосуються форми, тобто процедури (процесу) розгляду справи. Формальними міркуваннями можуть бути посилання скаржника на порушення судом порядку ведення процесу, неетичність судді, неврахування думки осіб, які беруть участь у справі, відхилення клопотань, порушення строків розгляду справи, інших строків тощо.
В коментованій статті вживається термін «справедливе рішення». Справедливим є рішення суду, яким спір вирішено у відповідності із законом та на підставі досліджених у справі доказів. Справедливість рішення оцінюється, в першу чергу, з огляду на норми моралі, а не права. Тому справедливість в цивільному процесі не завжди тотожна законності і обґрунтованості.