Стаття 17. Право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду
1. Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
1. Третейські суди — це недержавні незалежні орган, що утворюються за договором або за рішенням фізичних чи/та юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних чи господарських відносин.
Третейські суди не представляють судову владу, вони не є органами державної влади, проте їхні рішення є обов’язковими для осіб, які обрали такий спосіб вирішення спорів. Тому їх лише умовно можна назвати «судами».
2. Умовами розгляду справи третейським судом є: спір, що виникає з цивільних чи господарських відносин, та розгляд третейським судом передбачено у договорі. Водночас ст. 6 Закону «Про третейські суди» визначені категорії справ, які незважаючи на свою цивільну природу, не можуть бути підвідомчі третейським судам:
— справи про визнання недійсними нормативно-правових актів,
— справи, що виникають з господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб,
— справи, пов’язані із державною таємницею,
— що виникають із сімейних відносин (виняток становить шлюбний контракт),
— справи про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом,
— справи, де стороною є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство,
— інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України,
— справи, коли стороною є нерезидент України.
3. Третейські суди можуть створюватись для вирішення конкретного спору чи постійно діяти. Питання створення та провадження у третейських судах регулюється Законом України «Про третейські суди».
У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду. У третейському суді для вирішення конкретної спору сторони на свій розсуд можуть домовитись про кількісний та персональний склад третейського суду. Суд може розглядати справи в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів, якщо ж сторони не погодили кількісний склад третейського суду для вирішення конкретного спору, розгляд здійснюється у складі трьох суддів (стаття 16 Закону).
Стаття 17 Закону «Про третейські суди» визначає порядок формування складу третейського суду, який здійснюється або відповідно до регламенту третейського суду в постійно діючому третейському суді, або згідно погодження сторін для вирішення конкретного спору.
Третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.
Не можуть бути третейськими суддями: особи, які не досягли повноліття, та особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; особи, які не мають кваліфікації, погодженої сторонами безпосередньо чи визначеної у регламенті третейського суду; особи, які мають судимість; особи, визнані в судовому порядку недієздатними.
У разі одноособового вирішення спору третейський суддя постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту, у разі колегіального вирішення спору вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду (стаття 18 Закону).
Також третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу: якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; якщо він є родичем однієї із сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, або перебуває з цими особами чи сторонами в особливих стосунках; на його прохання або за спільним рішенням сторін; у разі встановлення стороною обставин, які дають їй підстави вважати упередженим або необ’єктивним ставлення третейського судді до справи, про яке сторона дізналася після його обрання чи призначення; у разі тривалого, більш як один місяць від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов’язків третейського судді у конкретній справі; у разі виявлення невідповідності третейського судді вимогам, встановленим статтею 18 цього Закону; якщо третейський суддя бере участь у вирішенні спору, який прямо чи опосередковано пов’язаний з виконанням ним службових повноважень, наданих державою. Жодна особа не може бути третейським суддею у справі, в якій вона раніше брала участь як третейський суддя, але була відведена, чи заявила самовідвід як сторона, представник сторони або в будь-якій іншій якості.